Коли двері, відчиняючись, рипнули, мавпа злякалася й миттю вистрибнула у вікно, крізь яке вона влізла в кімнату. По ринві вона видряпалась на дах, біжачи на трьох лапах і тримаючи мене в четвертій. Я чув, як скрикнула Глемделкліч, побачивши мене в руках мавпи. Бідна дівчинка мало не збожеволіла. В палаці зчинився переполох. Слуги побігли по драбини. Сотні людей дивилися, як мавпа сіла на самий верх покрівлі і, держачи мене, наче немовлятко, однією рукою, другою пхала мені в рот їжу, яку виймала з-за щоки, а коли я не хотів їсти, била мене. Бачачи це, дехто з юрби, що зібралася внизу, не міг утриматись од сміху, і я, слово честі, не дорікав їм за це, бо справді видовище було досить кумедне для всіх, опріч мене. Дехто кидав угору каміння, сподіваючись улучити в мавпу, але це суворо заборонили, бо мені могли б розтрощити голову.
Нарешті принесли драбини, і по них полізло багато людей. Побачивши, що її оточили з усіх боків, і зрозумівши, що втекти на трьох лапах їй не пощастить, мавпа залишила мене на вершечку покрівлі, а сама кинулася навтіки. Я опинився на висоті п'ятсот ярдів, кожної хвилини чекаючи, що мене здмухне вітер або в мене запаморочиться в голові і я скочуся сам на край даху. Я сидів там, аж доки на дах видерся один із слуг Глемделкліч і, поклавши мене в кишеню штанів, щасливо зійшов на землю.
Кляте створіння так пом'яло в своїх обіймах усе моє тіло, що я зовсім заслаб і мусив був два тижні пролежати в ліжку. Король, королева і двір щодня посилали довідатись про моє здоров'я, а її величність навіть відвідала мене кілька разів.
Мавпу вбили й видали наказ, що забороняв тримати цих тварин близько від палацу.
Одужавши, я пішов подякувати королю за його ласку, і його величність довго сміявся з моїх пригод. Він запитував, про що саме я думав, коли лежав у мавпячих обіймах, як подобались мені її страви, як вона частувала мене і чи не додало мені апетиту свіже повітря на покрівлі. Він поцікавився, що зробив би я в подібному випадку в Європі. Я відповів його величності, що в нас немає мавп, крім тих. що їх привозять, як дивинки, з чужих країн, але вони такі маленькі, що я сам би міг подужати десять штук. А щодо жахливої тварини, з якою я оце мав справу (мавпа й справді-таки була із слона завбільшки), то, якби я трохи не розгубився з несподіванки і рубонув би її тесаком (говорячи це, прибрав лютого вигляду й поклав руку на тесак), коли вона просувала лапу в мою скриньку, то завдав би їй такої рани, що вона якомога швидше дременула б з кімнати. Останні слова я вимовив рішучим тоном людини, яка боїться, щоб її мужність не взяли під сумнів. Але промова моя тільки викликала голосний сміх, від якого, попри всю пошану до його величності, не могли втриматися й присутні. Це примусило мене замислитись над тим, як даремно домагатися поваги від людей, що живуть у цілком відмінних умовах, ніж ми. Мені частенько доводилось спостерігати таку поведінку по моїм поверненні до Англії, де який-небудь нікчемний прихвостень сумнівного походження, не маючи ні особистих заслуг, ні дотепності, ані здорового глузду, пиндючиться та пнеться, намагаючися зрівнятися з найвидатнішими особами в державі.
Щодня смішив я двір якою-небудь своєю пригодою, і Глемделкліч, хоч як надмірно любила мене, безжально оповідала королеві про всі мої витівки, які, на її думку, могли потішити її величність. Одного разу, коли дівчинка була не зовсім здорова, вихователька повезла її подихати свіжим повітрям миль за тридцять од міста. Біля стежки в полі вони вийшли з карети. Глемделкліч поставила на землю мою дорожню скриньку, і я вийшов з неї погуляти. На стежці лежав коров'ячий кізяк, і я вирішив показати свою спритність, перестрибнувши через нього. Я розбігся, але, на лихо, не розрахував відстані й загруз по коліна в кізяку. Тільки з великими труднощами пощастило мені вибратися звідти, і один з лакеїв якомога старанніше обтер мене своєю хусточкою, бо я страшенно забруднив собі одяг. Глемделкліч не випускала вже мене зі скриньки, доки ми не повернулися додому, де про цю подію незабаром дізналася королева, а лакей розголосив її серед придворних; отже кілька днів увесь двір сміявся з мене.
Різні витівки автора для розваги короля та королеви. Автор показує свої музичні здібності. Король розпитує про державний лад Англії, і автор розповідає про нього. Зауваження короля з цього приводу.
Буваючи двічі або тричі на тиждень у спальні короля під час його ранкового туалету, я часто бачив, як голив його голяр. Спершу це видовище наганяло на мене жах, бо їхні бритви вдвічі більші від наших кіс. За звичаєм своєї країни король голився тільки двічі на тиждень. Одного разу я попросив голяра віддати мені змилки й вибрав сорок чи п'ятдесят найцупкіших волосинок. Потім я взяв скіпку гарного дерева, вирізав з неї спинку гребінця і найменшою, яку міг знайти в Глемделкліч, голкою пробив дірочки на однаковій відстані одна від одної. Я повставляв у них волосинки, попереду застругавши їх своїм ножем, і в мене вийшов цілком пристойний гребінець, який дуже придався мені, бо зубці мого гребінця так повиламувалися, що він став майже зовсім негодящий. Не знаю, чи міг би якийсь тамтешній майстер виконати таку тонку роботу.