Крім того, є ще важливіша причина, чому королі цієї країни завжди відчували огиду до жахливої кари й удавались до неї хіба тільки в крайній потребі. Якщо в місті, засудженому на зруйнування, є якісь високі скелі або в ньому багато високих шпилів чи кам'яних стовпів, то раптове падіння може пошкодити алмазну основу острова. Вона може розколотись од великого удару або тріснути від вогню пожарищ, як то часто трапляється із стінами наших залізних та кам'яних димарів. Це добре знає простий люд, і обстоюючи свою волю та власність, він знає, до якої межі можна доводити свій опір. Та й король, коли вже вирішить розчавити яке-небудь місто, наказує спускати острів якнайтихіше, начебто з жалості до населення, а насправді боячись пошкодити алмазне дно. Бо тоді, на думку всіх їхніх філософів, магніт не триматиме острова, і вся його маса впаде на землю.
Років зо три перед моїм прибуттям до лапутян сталася незвичайна подія, що замалим не була фатальною для тої монархії, принаймні для її теперішнього державного ладу. Його величність прилетів до Ліндаліно, другого за своїми розмірами міста в королівстві, і одержав багато скарг на представників влади. За три дні по його відбутті городяни зачинили міську браму, заарештували губернатора і з дивовижною енергією та швидкістю спорудили по кутах міста (стіни його становлять правильний чотирикутник) чотири масивні башти, такі заввишки, як і гранітна гостроверха скеля в самому центрі міста. На баштах, так само як і на вершечку скелі, вони поставили по великому магніту і запасли колосальну кількість дуже горючого палива, сподіваючись страшним полум'ям розколоти алмазний спід острова, в тому разі, коли їхній план з магнітами зазнав би невдачі.
Тільки за вісім місяців короля повідомили про се, що Ліндаліно зчинило бунт, і він наказав привести острів до того міста. Населення міста вирішило боротися до кінця і запаслось провіантом. Посеред міста протікає велика річка. Марно король ширяв над повстанцями, позбавляючи їх дощу і сонця. Тоді він звелів спустити з острова безліч мотузів, але нікому й на думку не спало просити в нього ласки. Зате до Лапути полетіла сила надзвичайно зухвалих претензій; в них вимагалось відшкодувати всі вчинені місту несправедливості, повернути привілеї, надати населенню права самому обирати губернатора і такі інші безглузді речі. У відповідь на це його величність звелів усім остров'янам кидати зі спідньої галереї великі каменюки на місто, але ліндалінці врятувалися від цього лиха, поховавшись із своїм майном у чотирьох баштах та інших кам'яних спорудах і по льохах.
Тоді король, постановивши за всяку ціну приборкати зухвалих, наказав негайно спустити острів на сорок ярдів од верхів башт і скелі. Наказ королівський було виконано, але урядовці, які здійснювали його, виявили, що спуск проходив куди швидше проти звичайного. Повернувши магніт, вони ледве спромоглися зупинити острів у повітрі, але помітили, що він усе ж таки має тенденцію падати. Негайно повідомивши короля про це дивне явище, вони попросили в його величності дозволу підняти острів вище. Король згодився, скликали велику нараду, і урядовці, які відали магнітом, дістали наказ бути присутніми на ній. Одному з найстаріших та найдосвідченіших серед них дозволено було провести запропоновану ним спробу. Він узяв міцний мотуз у сто ярдів завдовжки, а коли острів піднявся над містом на таку височінь, що помічена ними притягальна сила перестала діяти, прив'язав до кінця мотуза уламок алмазу з домішкою залізняку, такого складу, як на споді острова, і став повільно спускати його з долішньої галереї над однією баштою. Не встиг алмаз спуститися на чотири ярди, як урядовець відчув: його тягне вниз із такою силою, що він ледве витяг його назад. Потім він скинув з острова кілька уламків алмазу і спостеріг, що їх усі з великою силою притяг до себе верх башти. Таку ж саму спробу провів він і з іншими трьома баштами та зі скелею, і наслідки щоразу були однакові.