Отак городяни розладнали всі плани короля, і (ми не будемо зупинятися на подробицях) йому довелося дати спокій тому місту.
Один з міністрів запевняв мене, що коли б острів спустився над містом так низько, що не міг би знову піднятись, то ліндалінці позбавили б його здатності пересуватися, вбили б короля з усіма міністрами і цілком змінили б державний лад.
Основний закон цієї держави забороняє королю, двом його старшим синам та королеві залишати острів з будь-якого приводу.
Автор покидає Лапуту. Його приставляють до Балькібарбі. Він прибуває до столиці. Опис столиці та прилеглих місцевостей. Один вельможа гостинно приймає автора. Його розмова з цим вельможею.
Не можу сказати, щоб зі мною там погано поводились. Проте я відчував деяку зневагу в ставленні до себе, бо і король, і його підданці з усіх галузей знання цікавилися тільки математикою та музикою, з якими я був обізнаний куди менше, ніж вони; тому й поважали вони мене мало.
Я зі свого боку, оглянувши все варте уваги, дуже хотів покинути острів, бо він, та й жителі його вкрай мені набридли. Лапутяни, щоправда, великі знавці в двох згаданих мною галузях, які я завжди шанував і в яких сам дещо тямлю, але вони так захопилися абстрактним мисленням, що я ніколи не зустрічав неприємніших компаньйонів. Під час мого двомісячного перебування в Лапуті я розмовляв тільки з жінками, крамарями, служниками, що носять міхури, та придворними пажами — через що мене надзвичайно зневажали, — але тільки від них і міг я дістати розумні відповіді.
Ревно вивчаючи мову, я її добре засвоїв і вирішив при першій же нагоді залишити острів, де мені так мало приділяли уваги.
При дворі був один вельможа, близький родич короля, якого всі мали за найбільшого неука та дурня і тільки через його родинні зв'язки з королем оддавали йому належну шану. Він зробив великі послуги королівському дому, мав чималі природні здібності та добру освіту, був, безперечно, порядною й чесною людиною, але не мав музичного слуху і, як зловтішно казали його вороги, не вмів навіть витримувати такт у музиці.
Крім того, тільки з великими труднощами навчили його доводити найпростіші теореми. До мене цей вельможа ставився надзвичайно прихильно і часто вшановував мене своїми візитами, під час яких розпитував про європейські справи, про закони, звичаї та освіту в тих численних країнах, де мені довелося бувати. Він дуже уважно слухав мене і завжди робив цілком слушні зауваження. Відповідно до свого стану він мав двох слуг із міхурами, але брав їх з собою тільки до двору або коли віддавав офіційний візит і негайно відпускав, ледве ми лишалися вдвох.
Ось цю видатну особу я й просив поклопотатися за мене перед королем у справі мого від'їзду. Він погодився, хоч і з жалем, як сам мені сказав; він робив мені різні вигідні пропозиції, але я їх одхиляв, висловлюючи при тому глибоку подяку за них.
Шістнадцятого лютого я попрощався з королем та його двором. Його величність дав мені щедрі подарунки, що коштували не менше як двісті англійських фунтів; на таку ж суму обдарував мене мій протектор, родич короля, який дав, крім того, ще й листа до свого приятеля в Лагадо. Острів у той час кружляв над горою милі за дві від столиці, і мене спустили з нижньої галереї так само, як колись підняли.
Частина континенту, що становить володіння монарха Лапути, зветься Бальнібарбі, а столиця, як уже я згадував свого часу, має назву Лагадо. Я з деякою приємністю відчув під ногами твердий грунт і без ніяких перешкод, одягнений по-їхньому і досить обізнаний з їхньою говіркою, добувся до міста. Швидко знайшовши будинок особи, до якої у мене була рекомендація, я передав хазяїнові лист од мого друга — вельможі з острова — і був прийнятий дуже ласкаво. Цей вельможа, М'юноді на ім'я, надав мені помешкання в своїм будинку, де я й жив увесь час мого перебування в Лагадо, користуючись надзвичайною гостинністю господаря.
Другого ранку по моїм приїзді цей вельможа повіз мене каретою оглянути місто, приблизно вдвічі менше, ніж Лондон. Будинки в ньому дуже оригінальної форми, і серед них багато зовсім зруйнованих. Городяни, одягнені здебільшого в лахміття, швидко ходили по вулицях, безтямно втупивши погляд в одну точку. Поминувши міську браму, ми проїхали милі зо три полем, де я бачив багато селян, що якимсь знаряддям длубались у землі. Що саме вони робили, я розібрати не міг. Не помітив я також ніде ні трави, ні хліба, дарма що грунт був, очевидно, дуже родючий. Незвичайний вигляд міста та його околиці не міг не здивувати мене, і я попросив пояснень у свого супутника. Я не розумів, як при такій силі заклопотаних облич, при стількох головах і руках ніде не видно наслідків їхньої праці — лани лежали необроблені, будинки занедбані, а зовнішній вигляд людей та їхній одяг свідчили тільки про злидні та нестатки.