На моє прохання правитель знаками звелів Цезареві та Брутові[46] наблизитися до нас. Побачивши Брута, я вмить пройнявся глибокою пошаною. Мене вразила надзвичайна чесність, безперечна відвага, щирий патріотизм і любов до всього людства, за які промовляла кожна риса його обличчя. Я з задоволенням спостеріг, що обидва вони живуть у цілковитій злагоді, а Цезар признався, що найславетніші його вчинки не варті й малої частини слави його вбивці. Я мав честь довго розмовляти з Брутом, і він сказав мені, що його предок Юній, Сократ[47], Епамінонд[48], Катон Молодший[49] та сер Томас Мор[50] — завжди з ним укупі.
Я надокучив би читачеві, перелічуючи величезну кількість славетних осіб, викликаних, щоб задовольнити ненаситне моє бажання бачити перед собою світ у всіх періодах його давньої історії. З найбільшим задоволенням зупиняв я свої очі на людях, що нищили тиранів та узурпаторів, і на тих, хто визволяв пригнічені й покривджені народи. В мене не вистачає слів, щоб красномовно висловити всі почуття, які охопили мене при зустрічі з цими людьми.
Дальший опис Глаббдабдрібу. Поправки до давньої і сучасної історії.
Один день я присвятив розмові з найуславленішими мудрецями стародавнього світу. Я попросив викликати Гомера[51] та Арістотеля[52] разом з усіма їхніми коментаторами. Проте цих останніх була така сила, що кількасот їх мусило чекати надворі та в інших кімнатах палацу. Я не тільки відразу впізнав двох геніїв серед юрби, але й відрізнив одного від одного. Гомер був вищий на зріст і вродливіший за Арістотеля. Як на свій вік, тримався він дуже прямо, а очі його були найжвавіші та найпроникливіші з усіх, які я будь-коли бачив. Арістотель дуже горбився й спирався на ціпок. Обличчя його було худорляве, волосся — рівне й рідке, голос — глухий. Я швидко помітив, що обидва вони були незнайомі зі своїми коментаторами і досі ніколи не бачили їх і не чули про них. А один із привидів, імені якого я не називатиму, шепнув мені, що на тому світі коментатори завжди тримаються якнайдалі від своїх авторів. Їм соромно дивитися у вічі мудрецям, суть чиїх творів вони так жахливо перекрутили у своїх коментарях. Я познайомив Гомера з Дідімом[53] та Євстафієм[54] і переконав його поставитись до них краще, ніж вони, мабуть, заслуговували, бо Гомер швидко виявив, що їм не вистачає хисту зрозуміти дух поезії. Я познайомив був Арістотеля із Скоттом[55] та Рамусом[56]. Але коли я став викладати філософові їхні погляди, він страшенно розсердився і запитав мене, чи й усі інші коментатори такі йолопи, як вони.
Я попросив правителя викликати Декарта[57] й Гассенді[58] і умовив їх викласти свої системи Арістотелеві. Великий філософ одверто визнав свої помилки у вченні про природу, бо йому доводилось обгрунтовувати багато міркувань самими здогадами. Він гадав, що філософська система Гассенді, яка по суті є пристосованою до сучасних смаків доктриною Епікура[59] також теорія вихорів Декарта будуть однаково відкинуті нащадками. Він провістив таку саму долю теорії тяжіння, яку теперішні вчені боронять з таким запалом. Він сказав, що нові системи природи — тільки нова мода, яка міняється з кожним новим поколінням. Навіть ті філософи, що намагаються вивести їх за допомогою математики, матимуть успіх тільки на короткий час і потім вийдуть з моди.
П'ять днів я витратив на розмови з багатьма іншими стародавніми вченими. Я бачив більшість римських імператорів. Я намовив правителя викликати кухарів Геліогабала[60], щоб вони приготували нам обід, але через брак продуктів вони неспроможні були показати нам своє вміння. Один ілот Агесілая[61] приготував нам спартанську юшку, але я міг проковтнути лише одну ложку.
Найбільшу огиду викликала в мене нова історія, бо, уважно придивившися до всіх осіб, що в минулому сторіччі зажили такої гучної слави при дворах монархів, я зрозумів, як дурять світ усі продажні письменники, приписуючи воєнні подвиги боягузам, мудрі поради — дурням, щирість — підлабузникам, римську доблесть — зрадникам батьківщини, правдивість — наклепникам. Я побачив, скільки безневинних і прекрасних людей було засуджено на страту та на заслання через те, що міністри підкупили суддів; скільки мерзотників діставали найвищі посади, владу, почесті та багатства; яку велику участь брали у придворному житті та подіях, у державних радах та сенатах шахраї, повії, паразити й блазні. Як став зневажати я людську мудрість та чесність, коли взнав правду про пружини й мотиви великих подій і про нікчемні випадковості, яким вони завдячують свій успіх!