З наказу свого хазяїна автор знайомить його з життям Англії. Причини воєн між монархами Європи. Автор починає пояснювати англійську конституцію.
Прошу читача ласкаво взяти до уваги, що я переказуватиму лише найістотніше з численних моїх розмов із хазяїном, які ми вели з ним понад два роки. Його милість вимагав нових і нових подробиць у міру того, як я вдосконалювався в мові гуїгнгнмів.
Я розповів йому, як умів, про загальне становище Європи, про торгівлю та промисловість, науку та мистецтво. Відповіді, які я давав на його запитання з найрізноманітніших царин, давали матеріал для нових невичерпних розмов.
Турбує мене тільки те, що я навряд чи спроможуся переказати як слід докази та висловлювання мого хазяїна, які, безперечно, багато втратять через неможливість добре перекласти їх нашою варварською мовою.
Отже, з наказу його милості я розповів йому про англійську революцію, яка відбулася за принца Оранського, про довгу війну з Францією, розпочату цим монархом і поновлену його наступницею — нинішньою королевою, війну, в якій брали участь наймогутніші держави християнського світу. Я вирахував, що під час її вбито щось із мільйон єгу, здобуто понад сто міст і потоплено вп'ятеро більше кораблів.
На запитання про причини, які звичайно змушують країни воювати одна з одною, я відповів, що їм немає числа і що я наведу тільки найголовніші. Іноді до війни призводить честолюбство монарха, якому завжди мало землі та людей, що ними він порядкує, іноді розбещеність міністрів, які під'юджують короля розпочати війну, щоб заглушити або відвернути народний гнів проти поганого уряду. Не один мільйон жертв коштували релігійні незгоди. Наприклад: чи визнавати хліб за тіло, чи тіло за хліб; чи визнавати сік деяких ягід за кров, чи за вино; чим уважати свист — гріхом чи чеснотою; що краще — чи цілувати стовп чи вкинути його у вогонь; який колір придатніший для вбрання — чорний, білий, червоний чи сірий, — і яким має бути те вбрання: чи довгим, чи. коротким, чи широким, чи вузьким, чи брудним, чи чистим[66]. Найкривавіші та найнемилосердніші бувають ті війни, що виникають внаслідок розбіжності думок, і здебільшого думок у незначних питаннях.
Іншим разом суперечка між двома монархами має вирішити, кому з них повинні належати володіння третього, що їх кожен уважає за свої. Іноді один король починає сваритися з іншим, боячися, щоб той не завівся перший. Часом війну оголошують через те, що ворог занадто сильний, а інколи через те, що він занадто слабкий. Буває, що нашим сусідам бракує того, що є в нас, або вони мають те, чого бракує нам. Тоді виникає війна, і ми воюємо, аж доки втратимо своє або заберемо їхнє. Цілком природним уважається напад на державу, знесилену неврожаєм, спустошену чумою або збурену чварами. Війни вибухають і з того приводу, що якесь місто найближчого сусіди надто близько розташоване від нашого кордону або що якась частина його держави може округлити й поповнити наші володіння. Якщо король посилає своє військо в країну, де населення темне та вбоге, він має право винищити половину людності, а решту закріпачити. Це називається вивести народ з варварства і прилучити його до всіх благ цивілізації. А коли король, прикликаний сусідом на допомогу проти напасника, сам захоплює землю, яку захищав, і вбиває, ув'язнює або засилає свого союзника, то це вважають за шляхетний і гідний короля вчинок. Кровне споріднення й одруження часто бувають за причину війни між монархами, і що ближче це споріднення, то більша в них схильність до суперечок. Багаті народи пишаються своїм багатством, тим часом, як бідні голодують, а голод і пиха завжди ворогують між собою.
Тому війни в нас ніколи не припиняються, і ремесло солдата скрізь уважають за найпочесніше. Солдат — це єгу, що за гроші мусить убивати якомога більше інших єгу, хоч вони не заподіяли йому ніякого лиха.
В Європі є малоземельні монархи, які, не маючи сили воювати самі, віддають своє військо в найми заможнішій державі, встановлюючи певну плату за кожного солдата.