Одного дня, почувши від мене про нашу знать, хазяїн ласкаво зробив мені комплімент, якого я зовсім не заслужив. Він зауважив, що я, напевно, походжу з якоїсь благородної сім'ї, бо, хоч і поступаюсь усім їхнім єгу силою та моторністю, зате значно переважаю їх гарними формами тіла, кольором шкіри та охайністю. До того ж я обдарований не тільки здібністю розмовляти, а й розумом, та ще й таким, що він і всі його знайомі мають мене за якесь диво.
Подякувавши уклінно за похвальну для мене думку, я запевнив його милість, що походжу від простих батьків, які ледве-ледве спромоглися дати мені пристойну освіту. Воднораз я пояснив йому, що наше дворянство зовсім не таке, як він собі його уявляє. Молоді дворяни ще з дитинства привчаються до розкошів і ледарства. А коли вони проп'ють мало не всі свої маєтки, то одружуються з жінкою, яку ненавидять і зневажають, а живуть з нею тільки через те, що в неї є гроші. Діти в них звичайно рахітичні, золотушні та почварні. Кволе, хворобливе тіло, худе, нездорового кольору обличчя — ось правдиві ознаки благородної крові в нашій країні. Розумові вади супроводять вади тілесні і являють собою сполучення спліну, лінощів, невігластва, примхливості та чванливості.
А проте без згоди цих шляхетних виродків, об'єднаних у Палату лордів, не можна ні затвердити, ні скасувати, ні змінити жодного закону. Таким способом вони розпоряджаються безапеляційно і нами, і всією нашою власністю.
Велика любов автора до рідного краю. Зауваження його хазяїна щодо описаної автором англійської конституції та уряду; аналогії та порівняння. Спостереження хазяїна над природою людською.
Читач, можливо, здивується, що я виставив своїх родичів у такому несприятливому освітленні перед народом, і так надто схильним до найгіршої думки про єгу. Мушу відверто признатися, що численні чесноти цих чудових чотириногих розкрили мені очі на розпусту людську й поширили мій кругозір. Відтоді наші вчинки та пристрасті я почав бачити в зовсім іншому світлі і вирішив, що з честю мого роду нема чого церемонитись. Та це була б і неможлива річ з такою проникливою особою, як мій хазяїн. Він щодня викривав у мене тисячі поганих рис, що їх серед нас ніколи не вважали б і за найменші хиби. Завдяки йому я навчився ненавидіти брехню та обман і так полюбив правду, що заприсягся всім пожертвувати для неї.
Тепер я щиро признаюся читачеві, що в мене була ще й інша, важливіша підстава для того, щоб рішуче порвати зі своїм минулим. Не проживши в цій країні й року, я так полюбив її жителів і пройнявся такою пошаною до них, що безповоротно вирішив не повертатись додому, а залишитись тут, серед цих дивних істот, споглядаючи їхні чесноти та беручи з них приклад, бо тут ніщо не навертало мене до зла. Та мій повсякчасний ворог — доля — не судила мені такого високого щастя. Але мене тепер трохи потішає те, що, розповідаючи про своїх земляків, я все-таки применшив їхні хиби, наскільки це було можливо в розмові з таким допитливим, проникливим гуїгнгнмом, як мій хазяїн, і кожний пункт освітлював якомога сприятливіше для нас.
Коли я відповів на всі запитання і, здавалося, задовольнив його цікавість, він якось уранці покликав мене до себе. Запропонувавши сісти (такої честі він досі ніколи мені не робив), його милість сказав, що хоче поговорити зі мною. Він, мовляв, серйозно обміркував усе те, що чув од мене про нашу країну, і прийшов до дуже сумних висновків.
На його думку, ми являємо собою особливу породу тварин, обдарованих невеличкою часткою розуму, який використовуємо виключно на те, щоб розвивати природжені наші хиби та набувати нових, невластивих нам од природи. Ми самі позбавляємо себе небагатьох здібностей, якими нас обдаровано, дуже вміло вигадуємо собі нові потреби і все життя витрачаємо на вишукування різних способів задовольнити їх.
Дивує його також і химерність нашої фізичної будови. Щодо мене особисто, то я, очевидно, не маю ні сили, ні моторності звичайного єгу, я непевно тримаюся на своїх задніх ногах і якось зумів зробити свої пазурі непридатними до самооборони. Я навіщось знищую в себе на підборідді волосся, яке має захищати мене від сонця та негоди. Нарешті, я не можу ні прудко бігати, ані лазити по деревах, як мої брати (так називав він тамтешніх єгу).
Наші урядові установи та закони ясно свідчать, що нам бракує справжнього розуму, а значить і доброчесності, бо для керування розумними створіннями досить самого розуму. Ми, скільки видно з мого оповідання, не вбачаємо в таких порядках нічого поганого, хоч він і бачив добре, що, бажаючи вигородити своїх земляків, я багато чого потаїв і часто казав те, чого не було.