Загалом кажучи, я був цілком здоровий і спокійний. Мене не могли хвилювати ні зрада чи невірність друга, ні інтриги явного або прихованого ворога. Мені не доводилось ні давати хабара, ні підлещуватись, запобігаючи ласки якогось вельможі або його улюбленця. Я не потребував захисту ні від шахрайства, ні від насильства. Тут не було ні лікарів, щоб руйнувати моє тіло, ні юристів, щоб руйнувати мій достаток, ні шпигунів, щоб стежити за моїми словами та вчинками. Тут не було базік, моралістів, наклепників, злодюг, розбійників, адвокатів, блазнів, картярів, політиканів, дотепників, нудних балакунів, сперечників, насильників, убивць, шахраїв. Не було ні партій, ні політичних клубів, не було в'язниць, сокир, шибениць, батогів та ганебних стовпів. Не було шахраїв-крамарів та здирників-майстрів. Не було чванства й пихи. Не було чепурунів, бешкетників, п'яниць, не було тупих бундючних педантів, не було в'їдливих, вибагливих, дріб'язкових, шумливих, галасливих, ледачих, зухвалих, сварливих, фальшивих друзів. Не було ні негідників, яких правителі підняли з пилюки заради їхніх мерзот, ані благородних людей, кинутих у пилюку за їхні чесноти. Не було лордів, скрипалів, суддів та вчителів танців.
Мій хазяїн робив мені немалу честь, знайомивши з багатьма гуїгнгнмами, що приїздили до нього в гості, і дозволяв мені бувати в кімнаті під час загальної розмови. І він, і його знайомі часто зволили розпитувати мене й вислухувати мої відповіді. Іноді я мав честь супроводити його, коли він оддавав візити.
Я ніколи не дозволяв собі втручатися в розмову, а тільки відповідав на запитання і завжди робив це з великим жалем, бо шкодував часу, який я міг би краще використати слухаючи. І справді, в тих розмовах кожне слово мало глибокий зміст. Завжди панувала надзвичайна чемність без найменшої манірності; кожний з них, говорячи, потішав самого себе і своїх слухачів. Вони ніколи не перебивали один одного, серед них не чути було суперечок. Гуїгнгнми гадають, що недовга мовчанка в товаристві дуже корисна. Так воно і є: адже тоді в голові з'являються нові думки, які дуже пожвавлюють розмову. На таких зборах звичайно обговорювались питання про дружбу та доброзичливість, суспільний лад та економічний стан країни. Іноді темою були природні явища, стародавні перекази, межі доброчесності, непохитні закони розуму. Не раз дебатувалися майбутні постанови, що їх мали ухвалити найближчі національні збори, або ж обговорювались найкращі зразки поезії.
Не вихваляючись, можу додати, що моя присутність сама собою давала багато матеріалу для розмов. Мій хазяїн розповідав моїм приятелям про те, що чув од мене про мою батьківщину та про мене особисто, і це давало їм привід висловлювати не дуже похвальні думки про людство.
Не буду повторювати того, що вони казали. Зазначу тільки, що його милість, здавалося, розумів натуру людську краще, ніж я сам. Він легко вгадував усі наші хиби та вади (навіть і ті, про які я нічого йому не казав), уявляючи собі на нашому місці якого-небудь єгу, обдарованого деяким розумом, і приходив до висновку, — на жаль, надто справедливого, — що ми надзвичайно мерзенні та жалюгідні створіння.
Щиро признаюся, що всі свої знання, які мають хоч деяку цінність, я завдячую тільки повчанням мого хазяїна та розмовам його приятелів. Слухаючи їх, я пишався більше, ніж пишався б славою наймудрішої людини в Європі. Мене захоплювали їхня сила, спритність та доброчесність, а поєднання всіх цих чеснот в одній особі викликало в мене надзвичайну пошану до гуїгнгнмів. Спершу, щоправда, я не відчував перед ними побожного страху, властивого єгу та всім іншим тамтешнім тваринам, але незабаром він охопив і мене. Тільки до нього домішувалася шаноблива любов і вдячність за те, що вони ласкаво відрізняли мене від інших істот моєї породи.
Згадуючи свою сім'ю, приятелів, земляків та людство в цілому, я не міг не бачити в них справжніх єгу — і виглядом, і характером. Деякі розумові здібності та дар слова потрібні їм тільки на те, щоб розвивати природжені вади, які в зародку існують у кожного єгу. Коли мені траплялося бачити свою постать, відбиту у воді ставу або озера, я відвертав обличчя і ладен був радше бачити звичайного єгу, ніж самого себе. Перебуваючи весь час у товаристві гуїгнгнмів і з захопленням дивлячись на них, я поволі почав наслідувати їхні манери та рухи і нарешті настільки засвоїв їх, що мої приятелі ще й тепер кажуть, ніби я ходжу чвалом, по-конячому. Я сприймаю це як комплімент і признаюсь, що не зважаю за образу, коли хто-небудь глузує з моєї вимови, яка дуже скидається на іржання.