Барл здійняв меча, замахнувся для другого удару, що легко міг відрубати Блазневі ногу. Але тут німий, як ненависть, вовк вистрибнув на поміст і дістав напасника ззаду. Я ще не добіг до них, та вже побачив, як удар Нічноокого штовхнув Барла вперед, і той врізався в Дівчину-на-Драконі. Він гепнувся на коліна перед статуєю. Меч не вцілив у Блазня, знову брязнув об блискучу зелену шкуру дракона. Від цього зіткнення металу з каменем розійшлися хвилі кольору, як кола по воді, коли кинути камінь у нерухомий ставок.
Я дістався помосту, коли Нічноокий уже пустив у дію зуби. Схопив Барла ззаду, між плечем і шиєю, затис щелепи. Барл напрочуд пронизливо заверещав. Випустив меча, здійняв руки, вхопився за хижі вовчі щелепи. Та Нічноокий узявся за нього, як за впольованого кролика. Труснув, уперся передніми лапами об широку Барлову спину, впевнився, що хватка надійна.
Деякі речі відбуваються надто швидко, щоб добре про них розповісти. Я відчув позаду себе Вілла тієї ж миті, коли бризкання Барлової крові перетворилося на справжній вибух. Нічноокий перекусив велику жилу в його горлі, і Барлове життя виривалося назовні стрибками шкарлатних струменів.
Для тебе, брате! — передав Нічноокий Блазневі. — Ця здобич для тебе!
Нічноокий так і не випустив Барла, труснув ним іще раз. Кров била фонтаном, Барл змагався, ще не знаючи, що він уже мертвий. Кров бризнула на блискучу драконячу шкуру, стекла по ній, зібралася калюжами в заглибинах, які Блазень зробив долотом, намагаючись вивільнити лапи та хвіст дракона. Кров у цих заглибинах булькотіла й парувала, роз’їдаючи камінь, як гаряча вода шматок криги. Відкрилися луски та кігті задніх лап дракона, вивільнився схожий на бич хвіст. А коли Нічноокий нарешті скинув униз мертве Барлове тіло, драконячі крила розтулилися.
Дівчина-на-Драконі злетіла в небо, за яким так довго тужила. Здавалося, вона не докладала жодних зусиль, здійнялася, так наче спливла. Блазня забрала з собою. Я бачив, як він схиляється вперед, інстинктивно чіпляючись за гнучкий стан дівчини попереду себе. Його обличчя я не бачив, зате міг розгледіти позбавлені виразу очі та нерухомі губи на дівочому лиці. Може, ці очі й бачили, але вона не була самостійнішою за драконячий хвіст чи крило. Ще один придаток, за який учепився Блазень, коли вони злітали дедалі вище.
Я побачив це все, та не тому, що стояв і дивився. Бачив це мигцем і очима вовка. Власний же погляд звернув на Вілла, який біг до мене. У руці він тримав оголеного меча. Біг легко. Я ж, обертаючись, витяг меча Веріті і виявив, що діставати його з піхов довше, ніж короткий меч, до якого я звик.
Щойно вістря клинка Веріті вивільнилося з піхов, сила Віллового Скіллу вдарила мене навальною хвилею, відкинула на крок, я підняв проти нього свої стіни. Вілл добре мене знав. Ця перша хвиля несла в собі не тільки страх, а й специфічний біль. Це все приготовано спеціально для мене. Я знову відчув удар, що зламав був мені носа, розколене обличчя запекло, хоча потік гарячої крові й не спливав по моїх грудях, як це було колись. Моє серце завмерло, я міг лише тримати стіни, не даючи болю мене покалічити. Меч, який я тримав, раптом здався свинцевим. Рука з ним опустилася, вістря встромилося в землю.
Мене врятувала Барлова смерть. У мить, коли Нічноокий скинув униз його мертве тіло, я побачив, як ця смерть виплеснулася на Вілла. Від такого удару його очі майже заплющилися. Не стало останнього члена його групи. Я відчув, як Вілл різко зменшується, не лише тому, що Барлів Скілл не підтримував більше його власний, а й тому, що його з головою накрив сум. Я знайшов у пам’яті образ зігнилого тіла Каррода, жбурнув його Віллові на додачу. Він хитнувся назад.
— Ти програв, Вілле! — кинув я йому. — Дракон Веріті вже здійнявся. Зараз він летить до Баку, з ним його королева, а в її лоні — спадкоємець престолу. Законний король поверне собі трон і корону, очистить свої береги від червоних кораблів, скарає Регалові війська біля Гір. Хай що ти зараз зробиш, тебе однаково переможено. — Мої губи скривилися у дивній посмішці. — Я переміг.