Нічноокий підійшов, загарчав, став поруч зі мною.
Тут Віллове обличчя змінилося. Його очима на мене глянув Регал. Барлова смерть була йому байдужою, та й Віллова не схвилювала б. Я не відчув у ньому туги, тільки злість, що його сила зменшилася.
— Можливо, — сказав він Вілловим голосом, — можливо, тоді все, про що мені слід подбати, — це вбити тебе, бастарде. За всяку ціну. — Посміхнувся мені посмішкою людини, що знає, як випадуть кості, коли вони ще в польоті.
Я пережив мить непевності та страху. Здійняв стіни вище, захищаючись від підступної тактики Вілла.
— Ти справді вважаєш, що одноокий мечник може змагатися з моїм клинком і моїм вовком, Регале? А може, плануєш пожертвувати ним так само легко, як рештою групи? — Я кинув це запитання зі слабкою надією, що так викличу незгоду між ними.
— Чом би й ні? — спокійно спитав мене Регал Вілловим голосом. — Гадаєш, я справді такий дурень, як мій брат, і вдовольнюся лише одною групою?
Хвиля Скіллу вдарила мене із силою водяного валу. Під її натиском я хитнувся назад, втримався, кинувся на Вілла. Я мушу вбити його швидко. Регал має контроль над Вілловим Скіллом. Його геть не обходить, чи Вілл згорить дощенту, лиш би вбив мене вибухом Скіллу. Я відчував, як він втягує у себе Скілл. Та навіть коли я всім серцем прагнув убити Вілла, Регалові слова гризли мене. Ще одна група?
Одноокий чи ні, а Вілл був швидким. Коли відбив мечем мій перший удар, здавалося, що клинок був його часткою. На якусь мить я запрагнув мати в руках свій старий і добрий короткий меч, хоч який пощерблений. Тоді відкинув ці даремні думки, міркував лише, як проламати його захист. Вовк промчав повз мене, припавши черевом до землі і намагаючись дістатися до Регала з боку Віллового сліпого ока.
— Три нові групи! — Вілл тяжко дихав, знову відбивши мій клинок.
Я вислизнув з-під його удару, спробував зв’язати його меч. Однак для цього Вілл був надто швидким.
— Молоді сильні скіллери. Висічуть моїх власних драконів. — Різкий удар, я аж відчув повітряну хвилю, викликану ним. — Дракони, що підкорятимуться єдиному поруху мого пальця, цілковито мені вірні. Дракони, що залишать від Веріті криваву луску.
Він обернувся, вдарив, цілячись у горлянку Нічноокого. Вовк несамовито відстрибнув. Я рвонувся вперед, але його вістря вже летіло мені назустріч. Бився з шаленою швидкістю. Це нова здібність, дарована Скіллом? Чи Скілл-ілюзія, яку він мені нав’язав?
— Тоді вони очистять узбережжя від червоних кораблів. Для мене. Відкриють гірські перевали. Гори теж будуть моїми. Я буду героєм. Ніхто не посміє мені заперечити. — Віллів клинок сильно вдарив об мій, я відчув поштовх аж у плечі. Вимовлені ним слова теж завдали мені удару. Дзвеніли правдою та рішучістю. Просякнуті Скіллом, били в мене з силою, якій годі протистояти. — Я стану господарем дороги Скіллу. Древнє місто буде моєю новою столицею. Всі мої скіллери зануряться у річкову магію.
Ще замах у бік Нічноокого. Зрізав жмуток шерсті на його плечі. Отвір, який при цьому відкрився, знову виявився надто коротким для мого незугарного фехтування. Я почувався так, наче аж по плечі стою у воді та б’юся з чоловіком, що орудує клинком, ніби соломинкою.
— Дурний бастарде! Ти справді думаєш, що мене обходить одна вагітна шльондра чи один крилатий дракон? Каменярня — ось істинний приз, а завдяки тобі він зостався без охорони. Те, з чого постане десять, ні, сотня драконів!
Як ми могли бути такими дурними? Як не здогадалися, чого насправді прагнув Регал? Ми від усього серця думали про люд Шести герцогств, про селян і рибалок, що потребували захисту королівської руки. А Регал? Думав лише про те, що Скілл може здобути для нього. Його дальші слова я знав ще до того, як він жбурнув їх мені.
— Усі в Бінгтауні та Чалседі поклоняться мені. А на Зовнішніх островах повзатимуть зі страху перед самим моїм іменем.
Інші близько! І над нами!
Пересторога Нічноокого ледь мене не вбила. Я на мить зиркнув угору. Вілл кинувся до мене. Я відступив, майже відбіг назад, щоб уникнути його клинка. Далеко за ним, з пащі входу до каменярні вибігла дюжина людей. Вони помчали до нас, вимахуючи мечами. Рухалися не строєм, але з куди більшою єдністю, ніж на це спроможні звичайні війська. Група. Коли вони наближалися, я відчув їхній Скілл, наче вихор, що випереджає шквал. Зненацька Вілл припинив свою атаку. Мій вовк кинувся їм назустріч, з гарчанням, вищиривши зуби.
Нічноокий! Стій! Не можеш змагатися з дванадцятьма мечами, якими керує один розум!