Тоді великий бірюзово-срібний дракон сів посеред центрального подвір’я Оленячого замку. Проігнорував рій стріл, що злетіли йому назустріч, не звернув уваги на крики солдатів, які безтямно скоцюрбилися, затуляючись, коли його тінь їх накрила, а великі крила забилися, опускаючи його на землю. Диво, що не розчавив їх. Коли приземлився, Кеттрікен із зусиллям стала у нього на плечах і гукнула оборонцям опустити піки та розступитися.
На землі він вигнув плече, допомагаючи розкуйовдженій королеві зсісти. Старлінг Пташина Пісня спустилася слідом і вирізнилася тим, що схилилася в поклоні перед рядом пік, націлених на прибулих. Я впізнав багато облич, поділяв біль Веріті через те, як змінили їх злигодні. Тоді вийшла Пейшенс, міцно стискаючи піку і з перекривленим шоломом на зв’язаному в пучок волоссі. Проштовхалася між переляканими гвардійцями, горіхові очі блищали на схудлому обличчі. Поставши перед драконом, зупинилася. Її погляд переходив від королеви до чорних драконячих очей. Набрала повітря, затримала подих, тоді видихнула зі словом:
— Старійшина!
Підкинула вгору шолом і піку, скрикнула, метнулася вперед, обійняла Кеттрікен, а весь цей час гукала:
— Старійшина! Я знала, знала, знала, що вони повернуться!
Різко обернулася і віддала лавину наказів, що включали все, починаючи з гарячої купелі для королеви й закінчуючи підготовкою до вилазки з воріт Оленячого замку. Та я навіки збережу в серці мить, коли вона повернулася до Веріті-Дракона, тупнула ногою і наказала йому поспішити та прогнати ті кляті кораблі з її бухти.
Леді Пейшенс, Пані Оленячого замку, звикла до швидкого послуху.
Веріті злетів і кинувся в битву так, як робив це завжди. Самотньо. Нарешті здійснилося його бажання змагатися з ворогами не Скіллом, а плоттю. Вже під час першого прольоту розтрощив хвостом два їхні кораблі. Прагнув, щоб ніхто з них не втік від нього. Коли всього за кілька годин з’явилися Блазень, Дівчина-на-Драконі та їхні послідовники, в Оленячій бухті не зосталося жодного червоного корабля. Решта драконів приєдналася до полювання Веріті на стрімких вулицях колишнього міста Баккіп. Не настав ще й вечір, як вулиці очищено від піратів. Містяни, що сховалися були в замку, повернулися додому. Аби оплакати руїни, це правда, але й щоб підступити ближче до Старійшин і вдосталь надивуватися тими, що повернулися їх порятувати. Попри численність прибулих драконів, бакійці найкраще запам’ятали Веріті. Насправді люди мало що можуть запам’ятати, коли дракони пролітають їм над головами, відкидаючи вниз свої тіні. А все-таки він став драконом, якого зображують на всіх гобеленах із Очищенням Баку.
Для Прибережних герцогств це було літо драконів. Я бачив його, як не все, то принаймні ту частку, що поміщалася в години мого сну. Втім, навіть прокинувшись, усвідомлював усе, що там діялося. Наче далекий грім, який радше відчуваєш, ніж чуєш. Я знав, коли Веріті повів драконів на північ, аби повністю очистити від піратів та червоних кораблів герцогства Бак і Бернс, а навіть Ближні острови. Я бачив звільнення Ріплкіпа та повернення Фейт, герцогині Бернської, до її рідної твердині. Тим часом Дівчина-на-Драконі з Блазнем полетіла на південь, уздовж узбережжя Ріппону та Шокзу, викоріняючи наїзників у їхніх укріпленнях на островах. Не знаю, як Веріті їм утокмачив, що вони можуть живитися лише піратами, але ніхто не порушив цього наказу. Люд Шести герцогств їх не боявся. Діти вибігали з хаток і будиночків, показуючи вгору, де пролітали ці живі коштовності. Коли дракони, тимчасово наситившись, спали на пляжах і пасовищах, люди залишали свої доми, аби безстрашно ходити між ними, торкатися цих істот, що сяяли, мов самоцвіти. І всюди, де наїзники заклали укріплення, дракони добре поживилися.
Літо поволі помирало, надходила осінь, вкорочуючи дні та віщуючи наближення бур. Коли ми з вовком задумалися про зимовий притулок, мені наснилися дракони, що літали над берегами, яких я ніколи досі не бачив. Біля цих суворих берегів спінена вода дихала холодом, а крига вривалася до вузьких заток, сковуючи їхні краї. Я здогадався, що це Зовнішні острови. Веріті завжди прагнув перенести війну на їхнє узбережжя, і тепер відплачував кривдникам сторицею. Так воно було й за часів короля Вайздома.
Настала зима, на гірських верховинах уже випав сніг. Але він ще не покрив долини, де гарячі джерела випускали пару в прохолодне повітря, коли дракони востаннє пролетіли мені над головою. Я підійшов до дверей своєї хатки, виглянув, як вони летять великим клином, наче перелітні гуси. Почувши їхні дивні поклики, Нічноокий повернув голову та послав їм у відповідь власне завивання. Коли вони проминали мене, світ довкола замерехтів, тож мені зостався лише туманний спогад. Не можу розповісти вам, чи вів їх у польоті Веріті, а навіть чи була серед них Дівчина-на-Драконі. Знав тільки, що в Шести герцогствах запанував мир, що жоден червоний корабель не посміє більше підійти до наших берегів. Сподівався, що всі дракони міцно спатимуть у кам’яному саду, як спали до минулого літа. Я повернувся до хатки, щоб перевернути кролика на рожні. Передчував попереду довгу та спокійну зиму.