Врешті-решт, це, звичайно, тривало недовго. Всі чули про трагічну та чудернацьку смерть принца Регала. Скажена тварина, що однієї ночі напала на нього в його ліжку, залишила криваві сліди не лише на його постелі, а й у всій спальні, наче тішачись зі свого вчинку. Кружляв поголос, наче це був напрочуд великий річковий пацюк, що якимось чином замандрував з Регалом аж із Трейдфорда. Це дуже занепокоїло всіх мешканців Твердині. Королева наказала привести собак-щуроловів, аби вони перешукали всі кімнати, та дарма. Тварини ніколи не піймано і не вбито, хоча деякі замкові слуги начебто бачили величезного пацюка. Дехто запевняв, що саме тому впродовж багатьох наступних місяців лорда Чейда рідко бачили без його улюбленого горностая.
Розділ 41. Писар
Нехай буде відомою правда. Перековування — не винахід червоних кораблів. Це ми добре навчили їх цього ще за часів короля Вайздома. Старійшини, помщаючись Зовнішнім островам, не раз і не два ширяли над цим острівним краєм. Численних остров’ян поглинуто ними, але багатьох інших дракони затінювали так часто, що позбавили їх спогадів та почуттів, перетворивши на бездушних істот, чужих власному родові. Ця кривда терзала острівний люд, а в нього довга пам’ять. Червоні кораблі випливли не заради земель чи багатств Шести герцогств. Їхньою метою була помста. Прагнули зробити з нами те, що ми заподіяли їм колись давно, за часів їхніх прапрабабусь.
Що знає один народ, те може відкрити й інший. Хоч у Шести герцогствах остров’ян зневажали, маючи їх за варварів, серед них були свої вчені та мудреці. Саме вони вивчали згадки про драконів у всіх стародавніх сувоях, які їм вдавалося здобути. Хоча складно знайти неспростовний доказ цього, однак мені здається, що деякі копії сувоїв, зібраних бакійськими майстрами Скіллу, насправді були продані напередодні того, як червоні кораблі стали загрожувати нашим берегам. Їх придбали острівні перекупники, що добре платили за такі речі. Коли ж повільний рух льодовика оголив на їхніх узбережжях висіченого з чорного каменю дракона й виходи на поверхню цього ж чорного каменю, їхні мудреці об’єднали свої знання з ненаситною жадобою помсти певного Кебала Ровбреда. Вирішили створити власних драконів і влаштувати Шести герцогствам таку ж безпощадну руїну, яку колись ми заподіяли їм.
Один із Білих кораблів Старійшини викинули на берег, очищаючи Бак. Дракони пожерли всю його команду до останньої людини. У трюмі знайдено лише великі блоки блискучого чорного каменю. Я вважаю, що там були ув’язнені вкрадені життя та почуття перекованих людей Шести герцогств. Дослідження острівних учених привели їх до переконання, що камінь, насичений життєвою силою, можна перетворити на драконів, які служитимуть острів’янам. Страх і подумати, як близько підійшли вони до повної правди про створення дракона.
Кола й кола, як казав був мені Блазень. Остров’яни пустошили наші береги, тож король Вайздом привів Старійшин, аби їх прогнати. А Старійшини Скіллом перекували остров’ян, часто пролітаючи над їхніми хатками. Через багато поколінь по тому вони припливли пустошити наші береги й перековувати наш народ. Тож король Веріті пішов пробудити Старійшин, а Старійшини знову їх прогнали. І знову перековували. Міркую, що ж трапиться, коли ненависть роз’ятриться знову…
Зітхаю і відкладаю перо. Я надто багато написав. Не про все треба говорити. Не все має бути розказано. Беру сувій, повільно йду до каміна. Мої ноги заклякли від довгого сидіння. День холодний і вологий, морський туман знайшов усі старі болячки на моєму тілі та пробудив їх. Рана від стріли досі найгірша. Коли шрам тужавіє від холоду, чую, як він напружує кожну частку мого тіла. Кидаю пергамент на вуглини. Щоб це зробити, мушу пройти повз Нічноокого. Його морда вже сивіє, а вовчим костям така погода подобається не більше, ніж моїм.
Ти гладшаєш. Тільки й робиш, що лежиш біля каміна і припікаєш собі мізки. Чого не підеш полювати?
Він потягається, зітхає.
Мороч голову хлопцеві, а не мені. До вогню треба підкласти дров.
Та не встиг я й покликати, як мій хлопець заходить до кімнати. Морщить носа, почувши запах паленого пергаменту, кидає мені їдкий погляд.
— Слід було просто попросити мене принести ще дров. Знаєте, скільки коштує добрий пергамент?
Я не відповідаю, а він лише зітхає і киває головою над моїм марнотратством. Виходить, щоб поповнити запас дров.