— Тихо будь! — сказав мені.
Коли я затих, він промовив:
— Ти молодший. Я старший і більше знаю. Я б’юся краще, ніж ти, полюю краще, ніж ти. Я завжди вищий за тебе. Ти зробиш усе, що я захочу. Ти це розумієш?
Так, — відповів я. — Так, так, це зграя, розумію, розумію.
Але він лише вдарив мене знову і тримав так далі, вищиривши зуби, аж доки я не промовив уголос:
— Так, розумію.
Зараз Серце зграї повернувся до стола та налив бренді до моєї чашки. Поставив переді мною так, щоб я мусив її понюхати. Я пирхнув.
— Спробуй бренді, — наполягав він. — Колись воно тобі смакувало. Ти пив його, коли був молодшим і тобі заборонялося ходити до таверн без мене. А пізніше жував м’яту і думав, що я не здогадаюся.
Я заперечно похитав головою.
— Я не зробив би такого, якщо ти мені не казав. Я розумів.
Серце зграї видав дивний звук — чи то подавився, чи то закашлявся.
— О, ти часто робив те, чого я тобі не казав. Дуже часто.
Я знову хитнув головою.
— Я цього не пригадую.
— Ще ні. Але пригадаєш. — Знову вказав на бренді. — Давай. Спробуй його. Тільки трішки. Добре на тебе подіє.
Раз він мені звелів, я спробував. Мені запекло у роті й у носі, я не міг позбутися цього смаку. Вилив геть те, що зосталося в чашці.
— Гаразд. Ото Пейшенс утішилася б, — тільки й мовив він.
А тоді наказав мені взяти ганчірку і прибрати те, що я розлив. А ще вимити посуд водою та витерти його досуха.
Інколи на мене находило тремтіння, і я падав. Без причини. Серце зграї намагався мене втримати. Часом через те тремтіння я провалювався в сон. Коли прокидався, все в мене боліло. Груди, плечі. Інколи я прокушував собі язика. Я такого не любив. І воно лякало Нічноокого.
Іноді зі мною та Нічнооким був ще хтось інший, інший у наших думках. Дуже маленький, але був там. Я не хотів, щоб хтось знову там був, хтось, крім мене та Нічноокого. Він про це знав і робився таким маленьким, що переважно його там не було.
Пізніше прийшов чоловік.
— Наближається чоловік, — сказав я Серцю зграї.
Було темно, вогонь у каміні пригас. Минув добрий час для полювання. Повна темрява. Невдовзі він скаже, що час спати.
Він мені не відповів. Швидко й легко підвівся та взяв великого ножа, який завжди лежав на столі. Показав мені відійти в куток, вступившись йому з дороги. Тихо підійшов до дверей і чекав. Знадвору я почув, як чоловік іде по снігу. Тоді я занюхав його.
— Це той сивий, — сказав Серцю зграї. — Чейд.
Тоді він дуже швидко відчинив двері, і сивий увійшов. Я чхнув, почувши запах, який він приніс. Він завжди пах порошком зі сухого листя та всіляким димом. Був худим та старим, але Серце зграї завжди поводився з ним як із вищим. Серце зграї докинув ще дров до вогню. У кімнаті стало ясніше й тепліше. Сивий зняв каптур. Якийсь час дивився на мене ясними очима, ніби чогось чекав. Тоді заговорив до Серця зграї.
— Як він? Є покращення?
Серце зграї знизав плечима.
— Почувши твій запах, назвав твоє ім’я. Вже тиждень не було нападів. Три дні тому полагодив мені трохи упряжі. І добре це зробив.
— Вже не пробує гризти шкіру?
— Ні. Хоча б доки я за ним пильную. Та й він добре знає цю роботу. Вона може щось у ньому розворушити. — Серце зграї реготнув. — Хай там як, полагоджену упряж можна продати.
Сивий підійшов, став при вогні і простяг до нього руки. На руках мав плями. Серце зграї видобув пляшку бренді. Вони розлили напій у чашки. Він змусив мене тримати посудину, на дні якої було трохи бренді, але не наказав мені куштувати. Вони розмовляли — довго, довго, довго, про речі, які не мали нічого спільного з їжею, сном чи полюванням. Сивий щось чув про якусь жінку. Це мало бути критичним пунктом, центром гуртування герцогств. Серце зграї промовив:
— Не розмовлятиму про це при Фітцові. Я обіцяв.
Сивий спитав, чи він думає, що я розумію, а Серце зграї відповів, що це байдуже, він обіцяв. Я хотів піти спати, але вони наказали мені сидіти на стільці. Коли старий збирався іти, Серце зграї сказав:
— Для тебе дуже небезпечно приходити сюди. Та ще й задалеко. Ти зумієш повернутися?
Сивий лише посміхнувся.