— Чому сьогодні так довго не повертаються чоловіки? — хвилюючися промовила Олена.
— Може, не дай Господи, трапилося яке нещастя! — вигукнула Марія, і обидві приятельки, зашпортуючися в темряві, побігли до криниці.
— Ярославе!? Юрію!? Ярославе!?
— Ми дісталися до вологого піску! Будемо копати до перемоги! — почули жінки.
— Невже вода! — зраділа Олена.
За кілька хвилин на купі піску біля криниці спалахнув вогонь з сухих гілок саксаулу, освітлюючи працюючих. Жінки допомагали витягати вологий ґрунт.
У лихоманковій праці вони забули за втому. Чотирьом живим істотам понад усе хотілося швидше дістатися до води.
Коли перші промені сонця яскравою веселкою освітили небо, з глибини криниці долетів радісний клич:
— Вода! Підіймайте відро!
— Вода! Вода!
З темного отвору криниці з’явилася голова людини. Очі її сяяли, немов діаманти. Люди, оточивши відро з брудною водою, розглядали його, немов дорогоцінний скарб.
Олена зняла з шиї золотого хрестика і протягла Ярославові. Він перехрестився й, глянувши на схід сонця, опустив розп’яття у воду.
— Хай Святиться Ім’я Твоє!… Великий Творець Всесвіту!
— Слава Тобі, Боже, за післання нам радості.
— Слава Тобі! — заспівали всі разом.
Після молитви, коли пісок осів на дні й вода стала кришталево-прозорою, вони пили першу свячену воду…
— На цьому місці ми поставимо хреста… Хреста Животворящої води, — промовив Ярослав.
— Гарна назва…
— Тепер наше життя врятоване!
У той день, що став їм за свято, в перший раз перебування на новій планеті люди умилися й одягли новий одяг.
Вони стали біля великої пальми мальовничою групою. Олена з скрипкою стояла спереду, Марія сіла на камінь, чоловіки, взявшися за плечі, обперлися об стовбур пальми і співали гімн переможців пустелі.
Олена грала на скрипці божественну мелодію, і всі могутніми голосами співали «Отче Наш».
ХЛІ Б НАСУ Щ НИЙ
— Я знайшла дорогоцінності! — радісно вигукнула Марія.
Її обличчя сяяло з радощів.
— Чи не діаманти часом? — байдуже запитала Олена.
— Ні, Олено! Ми матимемо хліб!!!
— Хліб!?
— Так. Я відчувала велику потребу в справжньому хлібові й дуже задоволена, що знайшла його! — патетично промовила дівчина, показуючи на долоні кілька зерен ячменю і пшениці.
— Але ж їх так мало!
— Май терпіння і час.
— Кохана Маріє! Ти впевнена, що пшениця ростиме тут?
— Не маю сумніву! З того часу, як ми здобули воду, ми зможемо займатися хліборобством… А ось і хлопці! — радісно промовляє вона. — Юрію, Ярославе! Ходіть сюди! Мерщій!
— Що сталося?!
— Колись я працювала у німецького бауера — орала ниву, сіяла… І сьогодні випадково між продертою кишенею і підшивкою свого жакета знайшла кілька зерен…
— Це чудова знахідка! — вигукнув Юрій, підраховуючи зерна.
Їх було біля трьох десятків.
— Ви змайструєте сапу і граблі… ми засіємо нашу маленьку ниву, — раділа Марія.
— Скільки часу мине, доки ми здобудемо справжній хліб? — запитала Олена.
— Звичайно, на це потрібен час. Кілька жнив. Але я гадаю, що за цих кліматичних умов вегетаційний період пшениці не більше дев’яносто днів, а ячменю, мабуть, з шістдесят, — відповіла Марія.
— Ти добре знаєшся в агрономії? — запитав Ярослав.
— Я хлібороб і не дарма вчилася в агрономічній школі.
— Тоді ми тебе виберемо почесним міністром хліборобства, — всміхаючися, запропонувала Олена Ярош.
— Марія заробила вінець з пальмового листя на голову, знайшовши ці зерна.
— Ура… Віват! Хай живе міністр і початок хліборобства на нашій планеті!
— Це щедра нагорода за двохрічну працю у німецького селянина. Бог з ним! Я простила йому все…
Троє підняли на руки щасливу Марію і понесли вглиб оази.
— Тобі, Маріє, згори видніше! Вибирай місце на нову ниву!
— Дякую за довір’я! Ось тут, в затінку цих фігових дерев, найкраще місце. Коли б сюди провести воду — тут було б добре поле.
— Це вже стосується інженерії, Ярославе — як ти гадаєш!?
— Спочатку нам потрібно кілька відер щоденно, але пізніше потребуватимемо щодня кількасот відер води.
Увечері, коли сутінки спустилися у пустелю, вони засіяли невеличку грядку пшениці і ячменю і старанно полили водою.
ГОЛОС СЕРЦЯ
Вона така радісна й весела йшла назустріч і, наблизившись до чоловіка, голосно промовила:
— Ярославе! Ти сьогодні працював немов Геркулес.