Минув рік, а може й два.
Після четвертих жнив четверо мешканців нової планети урочисто відсвяткували цей день.
У той час уже виросли кущі живої огорожі, що захищала оазу від сипучих пісків, й вони засівали чималий шматок поля.
Настав день, коли вони мали вільний час, але звиклим до праці людям хотілося творити. Недалеко криниці Ярослав збудував хреста, а на постаменті з м’якого каменя вирізав барельєфа Олени. Скульптор невтомно працював над новими творами.
В затінку під пальмами з’явилася нова скульптура жінки з скрипкою в руках. За модель служила Олена. Вона з великим задоволенням позувала щодня, знаходячи в тому велику насолоду.
На залишках бортового журналу, знайденого в ракеті, Олена писала ноти нової музики, а Юрій свої вірші, в яких порівнював цю пустелю з чорноморськими степами.
Все частіше в оазі було чути співи і гру скрипки. Нові марсіяни кохалися у музиці та мистецтві.
Якось увечері, після концерту, коли багаття освітлювало бронзові обличчя сидячих людей, Олена мрійливо промовила до своїх друзів:
— Мені здається, що я тепер щаслива. Я відпочила і заспокоїлася від хвилювань і важких переживань там. на Землі. Ми у безплідній пустелі власними руками створили гідні до життя умови. У мене буде, мабуть, син — син, народжений у пустелі. Я йому буду співати колискових пісень, які мені співала мати на моїй батьківщині. Я йому розповідатиму легенди про Україну. А може, він тут зросте лицарем-переможцем?
— Так, Олено! В твоїх словах я відчув великий сенс мого життя! — рішуче сказав Ярослав, обіймаючи свою дружину…
ЗОЛОТІ СИЛУЕТИ
Караван двогорбих верблюдів зупинився під скупим затінком пальм. Два чоловіки в білому одязі й тропічних коркових шоломах, скочивши з своїх «кораблів пустелі», кинули віжки погоничам-арабам і пішли вглиб оази до білого намету. Мандрівники здивувалися, побачивши величну скульптуру молодої жінки з скрипкою.
— О, це справжній мистецький твір, гідний Луврського музею! — вигукнув середнього віку чоловік.
— Цікаво, як вона опинилася тут? — промовив його супутник.
— Важко відповісти на це питання. Але, здається, тут ми зможемо зафільмувати потрібні кадри.
— Ця місцевість цілком задовольнить мої вимоги, як оператора, — відповів молодший.
— Мабуть, тут відбулася якась надто романтична історія і… О! — здивовано вигукнув чоловік з русявою борідкою, не закінчивши своєї репліки, глянувши на стежку, й тихо додав: — Щоб це лишень не було марево…
Чарівна жінка в білому вбранні, з скрипкою в руках, прямувала до них.
— Дивіться, мосьє Жако, сама модель йде до нас.
Мандрівники-кінематографісти йшли назустріч Олені Ярош.
— О, я ніколи не сподівався зустріти в центрі пустелі таку чарівну жінку, — знявши шолома і низько вклонившися, промовив він французькою мовою.
— Добрий день! — співуче відповіла здивована Олена.
— Дозвольте відрекомендуватися. Режисер Мартель, а це мій приятель — фільмовий оператор Жако.
— Дуже приємно зустріти перших культурних марсіян. Однак, дивно… там, на Землі, так розмовляють у Франції, — відповіла Олена французькою мовою.
— Я розмовляю мовою своїх батьків. Я є справжній француз, — пояснював здивований режисер.
— То ви теж прилетіли звідтіль на ракеті?
— Ні… ми їхали спочатку пароплавом, а потім верблюдами.
— Чи давно ви залишили Землю?
— Землю!? — здивувався режисер. — Беру на себе сміливість запевнити вас, чарівна панно, що ми ніколи не залишали нашу стару планету.
— Годі вам шуткувати. Адже ж ми знаходимося на Марсі! — рішуче відказала Олена.
— Зовсім ні! На щастя, ми знаходимося в самому центрі пустелі Сахари!
— Сахари!? Невже ми нікуди не відлетіли і опинилися на цій старій і невлаштованій планеті Землі? — здивовано і недовірливо, з неприхованим жахом, запитала Олена Ярош.
Слова цих непроханих гостей видавалися їй дзвоном розбитої чудової легенди, яку вона створила і повірила в неї. І тепер це все знищено. Немає більше чудового міфу про Марс. Як сприймуть це повідомлення її Ярослав і приятелі? Олена була незадоволена прибуттям до їхньої оази французької кіноекспедиції, що так порушила їх спокій і духову рівновагу.
— Насмілюся вас запевнити, що ви помилялися, — промовив Мартель, намагаючися розвіяти напружену мовчанку.
Йому швидше хотілося підняти таємничу машкару з цієї заінтригувавшої його історії.