Смерть, що була за дружку в Розрухи, подала молодому чарку в вигляді величезного вояцького шолому, наповнену свіжою теплою кров’ю.
Хаос вклонився страшній дружці і осушив тую чару.
Розруха махнула скривавленою хусткою, прикрашеною червоними зорями і свастиками, та палаючі, немов смолоскипи, міста від Рейну до Волги, від холодної Балтики до теплих вод Середземного і Чорного морів, освітили жахливе весілля.
Молода, танцюючи дикунську джигу з несамовитою злістю, — це означало її добрий настрій, — з насолодою слухала музику вибухів, крики конаючих людей, шум нищених міст.
Вона мала поганий смак і не поважала античних мистецьких творів та богів міфології. Музеї, де були зібрані кращі мистецькі твори, збирані століттями, горіли, немов розкішні світильники перед п’яною Розрухою.
Тінь страшного танку лягла на землю. Цар-Голод вклонившися, немов джентльмен, запрошував на танок Смерть — людський кістяк, що рухався і був одягнений у модерне червоне прозоре вбрання.
На залите кров’ю вбрання Розрухи осідає пил міських руїн. Хаос, що сп’янів від вина, піднесеного Смертю, бучно справляє своє весілля.
Старому тісно в Европі. Часами він, відійшовши від гостей, несеться над гордим Альбіоном, Африкою і навіть над Далеким Сходом.
— Повідомте в часописах! Наповнюйте етер радіохвилями. Ставайте на коліна, пігмеї двадцятого століття! Дрижіть перед всемогутнім Хаосом! Я зруйную весь континент. Ха-ха-ха! — І від його жахливого сміху вилітали шибки у вікнах, падали стіни величних будинків. — Я колись поламав гори разом з Плутоном! Тепер на допомогу мені прийшли боги війни старовинних германців і римлян — Тор і Марс! Вони разом з своїми генеральними штабами і вождями служать мені! Ха-ха-ха! — не вщухаючи вигукував Хаос, носячися в темних просторах над Европою.
Іноді його зовсім не видко, він стає прозорим, немов дух, створений людською уявою. Часом він приймає образ людей, відомих в нашому столітті. Та потвора в чорному фраку стає то полководцем, дипломатом, то людиною, що гадає про себе, що вона виконує волю Провидіння.
За наказом скрізь присутнього Хаосу тисячі панцерників, ескадри кораблів, з’єднання літаків творили своє руйнуюче діло — орали землю, і на обробленій війною ниві Смерть збирала багатющий врожай. Вояки — тимчасові переможці, — гонили величезні отари здобутих війною людей, перетворюючи їх у рабів XX століття. Українці з своєї історії знають жахливі напади татарських орд, але то ніщо, порівнюючи з новітніми ордами…
Перелякані і розгублені люди, що забули Бога, тремтять від терору і з остраху падають ниць, вклоняючися новим поганським ідолам, створеним жахливим міфом XX століття.
— Так… Який страхітливий, але надзвичайно цікавий сон, — промовив Ярослав.
— І ось кілька день тому я знов побачила у сні того зеленобородого старця. Він ще міцний, але відчувається стареча втома. У його старої вилетіли всі зуби, і вона вже подібна до дружки… Десь в просторах над Европою носяться вони, немов навіжені, і ось недалеко від біснуватого танку тих чорних сил несеться наш міжпланетний яскраво освітлений поїзд. Крізь вікно я побачила здивоване обличчя старця. На ньому було таке здивовання… Він перелякано хехекнув, намагаючися зачепити нас, але втомився і відстав далеко позаду, а ми з страшним гуркотом мчали далі у якусь синю і загадкову космічну безвість.
— Цікавий сон… — промовив Юрій.
Олена помітила, що її друзі підійнялися з кріселок і слухали її стоячи.
— Я вірю в те, що існують якісь маловідомі людству потойбічні темні сили, які скрізь намагаються зіпсувати життя людині, — замислившися, промовив Ярослав.
За вікном захлинаючися, немов радіючи з людського нещастя, перегукувалися сови…
БЛАКИТНИЙ ГЛОБУС
— Як себе почуваєте? На що скаржитеся? — запитав з постійною посмішкою лікар Німек, ледве переступивши поріг.
За лікарем поспішав інженер Бутермільх.
— Цілком здорові, — відповіла Олена Ярош.
— Чудово! — додав інженер, ставлячи на стіл три пляшки з вином. — Між іншим, ми отримали довгоочікуваного наказа. Сьогодні увечері ви відлітаєте на Марс. Приготуйтеся, бо за півгодини ми від’їжджаємо до місця старту.
— На Марс!? — здивовано вигукнула Олена, притискаючи до грудей скрипку.