Англійською мовою писали Ван Ген'у, Тамбу, Вон Фуйнам
Греція
ЩО Є В ГРЕЦІЇ?
...Як відомо, там є все.
І тому легше відповісти на інше запитання: чого там немає, крім лютих морозів?
Є ще один (подовжений) варіант запитання-загадки: чого немає в Греції, якщо там у достатній кількості є туристи з країн колишнього Союзу і немає морозів?
За логікою, поєднавши всі варіанти, можна відповісти на загадку так ну, скажімо, в Греції немає зимового одягу.
Нічого подібного!
Перший же рекламний щит, котрий зустрічає тебе просто на виході з літака на Криті, промовисто проголошує: «ШУБИ. Всього за 800 євро. Розпродаж!»
І перше запитання, котре непокоїть тебе і не дає зосередитись на мальовничих краєвидах: навіщо в цій теплій країні шуби?
Чим далі ідеш — тим більше рекламних щитів із привабливими красунями і такими самими закликами: «Шуби зі складу», «Шуби за знижкою», «Шуби від виробника»...
Шуби... шуби... шуби...
Побачивши сотий гігантський щит на черговому повороті дороги, ти вже остаточно впевнюєшся, що саме за цим сюди й приїхав!
І починається «шубна лихоманка»: купити — не купити? Якщо купити — то яку і за скільки? Якщо не купити, чи не пошкодуєш про це згодом? Чи не виглядатимеш дурнем в очах інших, тих, що куплять? А головне: наскільки вони ТУТ дешевші, ніж ТАМ?
Це важливо.
Це дуже важливо.
Це надто важливо, аби замислюватися, що десь там, неподалік від столиці Криту Іракліона (чи по-тутешньому — Іракліо), ревів із-за мурів лабіринту царя Міноса його нещасний і жахливий пасинок Мінотавр, а о-о-он тією стежкою спускався до води хитромудрий Одіссей...
...Посеред розкішного холу п'ятизіркового готелю, де все оздоблено мармуром і позолотою, відбувається «дефіле». Обгорілі на сонці, втомлені, але піднесено збуджені жіночки попадали зі своїми клунками на оксамитові крісла, розставлені перед рецепцією, і спостерігають, як перед ними взад-вперед проходжується опасиста блондинка бальзаківського віку в... коротенькій шубці, скроєній кльошем. Жіночки голосно і задоволено сміються, підбадьорюючи наступну «топ-модель»:
Любк, тєпєря ти калісь — што купіла?
Калісь, Любк, шоб било шо абмивать! Жінка з гідністю розпаковує свій клунок,
обережно витягує з нього «м'яке золото», енергійно трясе (від чого адміністратор на рецепції заходиться ввічливим кашлем «у кулачок»), усією силою легенів дмухає на шубу (ось як треба поводитися зі справжнім хутром!) і накидає на себе таку саму розлітайку, що сидить на її фігурі, мов ганчір'яна матрьошка на чайнику. Певно, зараз мода на розлітайки: на все налізе! Жіночка робить коло по мармурових плитах під оплески подруг і здивовані погляди іноземних туристів. Червоні, розпашілі і задоволені, вони йдуть зі своїми обновками територією готелю «обмивати» вдалі покупки. А на майданчику в барі у цей час витанцьовують такі ж розпашілі панянки в спортивному вбранні та пляжних капцях...
Поведінка туристів з наших колишніх теренів — це особлива історія, і її треба писати окремо, як гумореску. «Наших» завжди, де б не був, можна легко вирахувати.
Історії про те, як наші жіїгочки виходили на вечірки чи навіть у театри в... пеньюарах, сприйнявши їх за розкішні «іноземні» сукні, переходять з вуст у вуста, трансформуючись в анекдоти. Принаймні таку історію я чула від своєї мами, котра це бачила на власні очі ще в соціалістичній Німеччині. І, здається, з тих часів майже нічого не змінилось. Але зараз мова не про шуби і пеньюари. Про Грецію...
...Якщо дитина, народжена в будь-якому куточку землі, всотує любов до батьківщини з молоком матері, то, хоч як це дивно, хоча б в одній краплині в ньому присутня любов до... Греції. Мабуть, на карті світу немає іншої країни, про яку знали б стільки, скільки про цю «колиску цивілізації». Адже греки з прадавніх часів утворили довкола своєї землі золотий ореол міфів та легенд, котрі живуть і приваблюють досі. Одна жіночка якось розповіла мені, що в дитинстві вона могла їсти тільки тоді, коли тато — звичайний сільський конюх — розповідав їй... міфи давньої Греції. І тепер смак манної каші у неї асоціюється з восьмим подвигом Геракла чи муками Тантала.
Тому навряд чи знайдеться у світі (крім тубільця з хащів Амазонки) людина, котра б ніколи не чула імен Геракла чи Прометея. Не знала б, хто такий Зевс чи Венера. Не чула про «яблуко розбрату» та інші речі, котрі увійшли в наш мовний (і не тільки) вжиток.
Ми навіть не замислюємось, коли наводимо приклад прадавньої підступності, порівнюючи якусь особисту прикрість із вторгненням воїнів Одіссея до Трої у череві дерев'яного коня — «данайського дарунка» мешканцям міста, що перебувало в облозі.
Або мріємо про те, щоб зміни на краще відбулися одним махом і світ очистився за одну мить, волею Геракла, котрий підняв догори брудні Авгієві стайні і пустив під них свіжий потік.
Подарувати світу легенди — досить мудрий і далекоглядний хід давніх еллінів.
У наш час це можна було б назвати тонким «піаром». Адже ніщо так не приваблює і не збуджує розум людства, як можливість пізнати самого себе. А Греція в цьому плані просто кишить мудрагелями, на діяльності та поведінці яких можна вчитись досі. Особливо на прикладах... богів. Бо грецькі міфічні боги все ж таки були «ближче до народу», адже грішили і каялись направо і наліво, мали пагубні звички і вирізнялися свавільністю норову. Одне слово — «наші люди»!
Але досить алегорій. Повертаємось на Крит.
Відверто кажучи, ця місцина — не на кожен смак. Для тих, хто полюбляє екстрим чи первозданність, існують інші острови. А їх у Греції багато.
Крит — місце для аристократів і псевдо-аристократів, а кажучи простіше — товстосумів. Тут побудовано безліч VIP- і SPA-готелів. Номери з власними басейнами з морською водою — можна навіть не виходити на пляж, адже всі зручності для відпочинку — під рукою. Багато хто туди й не виходить — пляжі облашо-вано гарно, але узбережжя кам'янисте, заходити в море важко. Проте туристи ставляться до цього з розумінням і навіть повагою: тут заборонено змінювати природний рельєф берега, тому «вхід у море» лишається таким самим, як і в ті часи, коли з нього вийшла Афродіта.
Найулюбленіша тема критян — автономія. Вони вважають, що Крит спокійно обійдеться без «великої землі»: туризм дає прибуток, готельний бізнес процвітає. Отже, навіщо їм Афіни, якщо мають свою столицю — Іракліон. За грецькою вимовою — «Іракліо», а ще точніше — «місто Геракла».
Особливо пишаються критяни тим, що саме тут отримав свою божественну силу верховний господар Олімпу Зевс. Про давніх богів тут го-
ВОрять не менше, ніж про кінозірок чи політиків.
Принаймні історію тяжкого дитинства Зевса я чула за півмісяця разів п'ять! Колись на Олімпі правив світом могутній володар часу Крон зі своєю дружиною Реєю. Щороку вона народжувала йому діточок, котрих чоловік... ковтав, навіть не прожувавши. Секрет такої дикості полягав у тому, що йому передрекли втрату влади і смерть від руки власної дитини. Якось бідолашна Рея наважилась на хитрість: замість дитини подала ненажері камінь, загорнутий у пелену. А врятованого хлопчика — Зевса — підкинула на Крит, у печеру, де його знайшла і вигодувала німфа (за іншою версією — коза) на ім'я Амал-фея. Набравшись сил на цій благодатній землі, юний Зевс переміг батька і випустив з його шлунку на волю всіх своїх братів та сестер.
І сам став верховним правителем Олімпу. Ось так і було вирішено питання «батьків і дітей». Без зайвих сентиментів.
Таких історій тут безліч. їх переповідають, як серіали. До речі, якщо запитати, хто ж упорядкував і оспівав ці закручені сюжети, не кожен критянин назве ім'я Гомера. А на запитання, хто він такий, скажуть: «Немає часу, щоб читати!» І навряд чи батьки вигодували їх, змушуючи з'їсти ложечку «за тата», цитуючи «Іліа-ду». Власне, і Гомеру не у всьому варто довіряти. Він називав моря, що оточують Крит з усіх боків, «винобарвними». Можливо, такими вони здавалися сліпому поетові на смак? Адже насправді чотири моря, що оточують острови Греції — Егейське, Іонічне, Критське і Лівійське, — мають яскравий бірюзовий колір. Вода зберігає прозорість на глибині п'ятдесяти метрів — часом здається, що ти пливеш у небі...