Краще збирати казки з повітря і вірити, що о-о-он там, під тим платаном, у Гортіні багато тисячоліть тому відпочивала фінікійська царівна Європа, а поруч із нею дихав приборканий коханням білий Бик-Зевс.
Отже, Європа відпочиває.
У прямому сенсі! Тут, на Криті...
P.S.
...У Греції є все. Все, що й скрізь.
Але одну ексклюзивну річ усе ж таки вдалося знайти і привезти з собою. Адже завжди волію привозити щось незвичайне, те, чого справді немає в іншому кутку світу. Знайшла «це» в крихітному містечку Спілі. В ньому майже немає нічого особливо видатного, крім стародавнього венеціанського фонтана.
Зроблено його так: зі скелі стікає потоком джерельна вода, а внизу розподіляється на вісімнадцять струмків, котрі витікають з пащек кам'яних левів. Існує повір'я: якщо зробити по ковтку з кожної пащеки — здійсниться найза-повітніша мрія. Нещасні туристи, котрих висаджують тут на якихось двадцять хвилин, шалено обпиваються цією водою. Наслідки бувають різними...
Я мала з собою порожню пластикову пляшку і вирішила набрати ці «ковтки» в неї, точно за інструкцією. Вийшов літр «чарівної води». Ось цю воду я й привезла до Києва! І напоїла всіх своїх друзів. Тепер чекаю на їхні «звіти»: чи подіяло?
На додаток
Смакує по-грецьки Фаршировані огірки
2-4 свіжих огірки середнього розміру, 150 г посіченого м'яса (можна замінити на 500 г дрібно нарізаних тушкованих грибів), 50 г білого хліба (можна замінити на 1-2 ст. ложки відвареного рису), 1 велика цибулина, 1-2 сирих або зварених круто і посічених яйця, петрушка, сіль, перець, 1-2 сі', ложки томатної пасти, сметана або йогурт, кріп, сік лимона, олія, трохи борошна.
Огірки очистити від шкірки, розрізати уздовж і вийняти насіння. Очищені половинки заповнити фаршем.
Фарш-,січене м'ясо (або гриби) змішати з ріпчастою цибулею, рисом (або розм'якшеним білим хлібом), додати сирі або січені кругі яйця, зелень петрушки, сіль, перець.
Наповнені половинки огірків накрити порожніми половинками, перев'язати ниткою і скласти у змащений жиром вогнетривкий посуд.
Декілька ложок сметани (або йогурту) змішати з томатною пастою. Отриманий соус (за бажанням можна додати в нього трохи борошна) вилити на підготовлені огірки, покропити соком лимона. Поставити тушкувати під кришкою на 20 хвилин.
Готову страву посипати зеленю. Подавати з білим хлібом.
Відомілюди
Нікос Казандзакіс(1883-1957) — найвідомі-ший грецький поет, прозаїк, есеїст, драматург, філософ. Варто прочитати: роман «Кумедні й лихі пригоди Алексіса Зорбаса».
Дідо Сотіріу(1909-2004) — письменниця, журналістка. Варто прочитати: роман «Закривавлені землі».
Стратіс Мірівіліс(1892-1969) — письменник, засновник жанру грецької антивоєнної прози. Варто прочитати: романи «Червоні історії», «Життя в могилі».
Чехія
СЕРЦЕ ГОЛЕМА, або
ВИГАДКИ ДИЛЕТАНТА
...Рівно опівночі поблизу берегів Влтави вилазить з-під землі жахливий монстр — глиняний велетень на ім'я Голем. Він страшно виє на місяць і починає рити землю, шукаючи в ній своє серце. Він не може жити без серця, без душі, без почуттів. Він — папівзвір з напів-людським, недосконалим і недоробленим торсом. Він — просто «голем», що у перекладі з єврейської мови означає «грудка», «неготове», «неоформлене». Хто зробив його таким? Хто посміявся зі шматочка червоної глини, виліпивши з нього таку бідолашну істоту?
Це міг зробити хто завгодно.
Це може зробити хто завгодно навіть зараз.
Варто лише виліпити з глиняного кавалка людську фігуру І оживити її. На те є два засоби: або промовити над нею ім'я Бога, або накреслити на чолі слово «істина» — «zmet». А знищити можна, стерши першу літеру «z» — вийде «met»: смерть.
Але Голему байдуже — він неосвічений і ниций. Проте — дужий.
Він швидко росте, добре їсть.
Його можна використовувати як заманеться, доки він не вийде з покори. І тоді запросто може вбити свого творця.
А чому ж він шукає своє серце?
Звідки він знає, що воно має бути?
...Так я думала, слухаючи розповідь господаря ресторанчика «Голем» у єврейському кварталі Праги. Але не запитала.
Адже я нічого не хочу знати до кінця, до останньої виноски в підручнику, котра пояснює те, про що цікавіше будувати власні версії. А ще я думала про те, скільки таких «големів» живе довкола.
Тих, хто добре їсть, солодко спить, гарно росте, старанно (чи не дуже) працює.
І що отримує за це? Хтось просто стирає з його чола важливу першу літеру — і кінець? Цілком логічний. Адже нинішні «големи» не замислюються, навіщо вони все це роблять, навіщо живуть...
Певно, хтось підступний шепнув у глиняне вушко празького міфічного велетня крамольні речі про те, що, крім міцних щелеп і м'язів, треба мати в собі ще одну дрібничку. Одну маленьку дрібничку, аби не бути маріонеткою свого власника. Вона, ця дрібничка, має тихенько цокати в грудях, часом — боліти, часом — радіти.
Любити.
Плакати. 104
Сміятися.
І Голем утратив спокій. Відтоді й квилить опівночі, лякаючи чесних громадян — шукає своє серце. Риє пазурами землю.
І мені його шкода: краще б йому ніколи не знати, що існує інше життя...
Але я не сказала про це привітному власнику ресторанчика.
...Ви, певно, вже здогадалися, що ми — в Чехії?
Тут я без жалю залишила рік свого життя на Кардовому мосту на честь Яна Непомуцького.
Тут я... відстала від літака, не маючи ані копійки на зворотний квиток.
Тут я відкрила для себе чарівне зілля, котрому віддаю перевагу перед усіма найвишука-нішими напоями світу.
Але про все — своєю чергою.
...А починалося все так.
1358 рік. У густих хащах гірської місцевості відбувалося королівське полювання. Чеський король, водночас — римський імператор Карл IV, ледь тримався в сідлі: шалено боліли суглоби ніг. Скривившись від болю, він помчав уперед, аби васали не помітили його слабкості. За ним, висолопивши язика, біг лише його вірний пес, час від часу віддано і тривожно заглядаючи у перекошене від болю обличчя господаря.
Раптом пес вирвався вперед і зник за деревами. А за хвилину король почув сплеск води і жалібне виття. Пришпоривши коня, Карл помчав у глиб хащів. I перед його очима постала дивна і моторошна картина: рівне дзеркало великого озера, над яким, мов тисячі привидів, коливалися струмені білої пари.
У цій воді його пес марно боровся з гарячим струменем, що бив з-під землі. Карл зіскочив з коня і витяг собаку на берег. На дотик вода здалася королю... живою. Він скинув чоботи і занурив у воду свої хворі ноги. І одразу відчув полегшення: біль зникав, натомість у тіло проникала приємна розслаблююча легкість. Уперше за багато років король відчув себе молодим і дужим.
...Так це сталося чи інакше, але відкриття лікувальних властивостей мінеральних вод Чехії відбулося завдяки королівському полюванню і сміливості короля Карла IV. Тому цю гірську місцевість і назвали на честь короля і гарячих джерел — «варів»: Карлові Вари.
«Вари» зустріли нас із колегою, журналісткою Вікою, дощовою погодою посеред літа. Адже містечко лежить у глибокій низині, в оточенні гір, укритих лісами.
Карлові Вари схожі на... безейне тістечко, що лежить на порцеляновому блюдечку з блакитною облямівкою. Вольфганг Гете, котрий неодноразово побував тут, порівнював Карлові Вари зі «злетом тортів».
Схоже на те, що тут працювали не архітектори, а вправні кондитери. Один з них — відомий французький майстер Ле Корбюзье, якому належить більшість архітектурних шедеврів цього невеликого містечка. 106
Під вечір, та ще й дощовий, центральна частина Карлових Вар виглядає містично: вона порожня і вся підсвічена мерехтливими вогниками.
На вулицях немає жодного перехожого, і тому легко уявити, як тут, по цій бруківці, довкола різьблених альтанок з лікувальними джерельцями прогулювались «пані з собачками», ховаючи обличчя під мереживними парасолями.