Після фінікійців починається довгий ланцюг завоювань цього, на перший погляд зовсім не ласого клаптика землі. Фінікійців перемогли греки, греків вигнали з острова карфагеняни, карфагенян змінили римляни, а римлян витіснили вандали. Після вандалів островом майже чотири сотні років володіли візантійці, але покинули його під натиском арабів.
Треба зауважити, що саме араби навели аут неабиякий лад. Тому й нині багато географічних назв Мальти мають арабське походження: Мдіна, Рабат, Мелліха, Сліма, Марса.
Але в 1091 році араби здали Мальту норманам, а потім її було приєднано до Сицилійської Республіки.
Чи не досить цього грандіозного ланцюга, аби зрозуміти, скільки всього намішано на цій території, де на одному квадратному кілометрі часом не зустрінеш жодної людини, а населення одного містечка може дорівнювати кількості дітей, що вчаться в одній середній школі?
Тепер переходимо до лицарів Мальтійського ордену і до історії про... Золотого Сокола. Тобто — до початку, як ти, Майкле, кажеш, «справжньої історії Мальти», яка принесла їй всесвітню славу, сповнену таємниць, чугок та вигадок.
Відверто кажучи, мене страшенно захопила розповідь про твого мальтійського товариша — морського дослідника-аквалангіста Еджідіо Акулу. До речі, в мальтійських містечках кожен мешканець, крім власного імені та прізвища «за паспортом», має і своє особисте прізвисько. Скажімо, якщо в роду були надто високі люди, до їхнього імені додавалось прізвисько «довгий», спадкових товстунів прозивали «опецькуватими», зарозумілих — «всезнайками». І тому коли питаєш у місцевих:
— Як пройти до будинку містера Джона? — у відповідь почуєш уточнення:
— Джона Довгоносого?
Певно, пращури Еджідіо були мореплавцями або колись уполювали велику акулу. Наскільки пригадую, цей навіжений дослідник затонулих човнів був упевнений, що Золотий Сокіл зберігається в колекції останнього зі справжніх нащадків мальтійських лицарів сера Кретьєна, якого той пофарбував чорною фарбою. Досить незвичайна детективна колізія. За яку Еджідіо і заплатив власним життям.
Але все ж таки ця історія — для романістів. А їх, тих, хто ось уже кілька сторіч висуває власні версії місця знаходження Сокола, хоч греблю гати! І тому дозволю собі викласти цю історію в такому вигляді, в якому вона існує серед пересічних громадян.
...Найдавніший військово-духовний орден Іоаннітів бере свій початок від хрестоносців-прочан з Єрусалима. Це були не ті «хрестоносці», що під машкарою віри сіяли смерть. їхньою метою було служіння добру і справедливості. Але, маючи таку шляхетну мету, вони блукали по світу мов неприкаяні. І надовго ніде не залишались.
Після того як турки вигнали їх з Родосу, лицарі сім років кочували з Сіракуз до Ніцци, з Криту до Італії. За те, що вони займалися лікуванням людей, їх прозвали «госпітальєрами». Хоча ця назва вважається надто простонародною.
Нарешті над безпритульними лицарями змилостивився король Іспанії Карл І і віддав їм у володіння маленький кам'янистий острів Мальту. Оскільки лицарі були бідні, грошей з них не взяв. Призначив іншу плату за мешкання: щорічно вони мали надсилати йому одного вивченого мисливського сокола. Але і ця плата була надто високою: навчання і приручення сокола цінувалося на вагу золота.
Спочатку острів лицарям не сподобався. Тут стояла страшенна спека, майже не було зелені, а з моря віяли жорстокі вітри. До того ж місцеві мешканці поставились до чужинців з підозрою.
Але нічого не поробиш! Лицарі почали обживати непривітну місцину. І зрештою полюбили свою нову батьківщину. А орден на її честь назвали Мальтійським.
Вони чесно виконували обіцянку щорічно король отримував мисливського сокола. Через тридцять років на знак вдячності лицарі вирішили зробити королю безцінний подарунок. Найкращі майстри (а Мальта і досі славиться своїми різьбярами по золоту і сріблу) виготовили сокола з... чистого золота, а очі оздобили двома великими діамантами. Тіло птаха всіяли дорогоцінним камінням. Лицарі спорядили човен і відправили свій подарунок морським шляхом. Дорогою на корабель напали пірати, і відтоді Золотий Сокіл зник...
З того часу і дотепер Орден шукає Сокола по всьому світу.
Золотий Сокіл для мальтійців усе одно, що для нас — славнозвісні скарби гетьмана Полуботка: всі про них чули, але ніхто ніколи не бачив. Кожен другий (а може, й перший) мешканець Мальти мріє знайти Сокола. Розмови про нього не вщухають досі.
Цілком вірогідно, Майкле, що версія твого товариша була не така вже й божевільна. Адже королівський подарунок міг мандрувати зовсім іншими, більш потаємними, шляхами і зрештою — осісти в скарбниці якого-небудь вар'ята...
Або все ж таки досі лежить на дні моря, виблискуючи своїми діамантовими очима... Бо ж усе дно довкола острова просто всіяне зато-нулими кораблями: по-перше, тут точилися жорстокі бої із загарбниками і піратами, по-друге, береги Мальти досить непривітні, вкриті скелями, об які часто розбивалися неміцні торговельні судна.
Але повернімось до Іоаннітів.
Свою відданість новій батьківщині вони остаточно довели 1565 року під час чотиримісячної облоги острова величезною і непереможною турецькою армадою Сулеймана Пишного. Протистояти їй — все одно що протистояти цунамі!
Але лицарі не здали острів. На честь цієї визначної події було закладено місто, котре назвали на честь тодішнього Великого Магістра ордену Іоаннітів, який очолював оборону, — Жана Парізо де Ла Валлетти. Тепер Валлетта і є столицею Мальти.
Це те, що стосується «мальтійського періоду» Ордену.
Адже, за іронією долі, лицарі, що сповідували гостинність, завжди були гнаними.
Нині резиденції! Ордену міститься в Римі. Італія визнає існування Мальтійського ордену на своїй території як окремої суверенної держави, котру вважають у світі об'єктом міжнародного суверенного права. Це своєрідна «країна без території», адже до її складу входить понад десять тисяч підданих різних національностей та віросповідань. Усі вони мають оригінальний мальтійський дипломатичний паспорт, котрий цінується вище за Шенгенську візу і дає право на вільний в'їзд у тридцять дві країни світу.
Права на такий документ заслуговує не кожен, а лише той, хто сповідує і доводить своїм життям вісім доброчинностей, які символізує восьмиконечний Мальтійський хрест віра, милосердя, правда, справедливість, безгрішшя, смиренність, терпіння і цнота. 176
Підозрюю (навіть, на жаль, упевнена), що такі паспорти мають нинішні товстосуми і новітні «аристократи», що заплатили за можливість приєднатися до Ордену 50 тисяч доларів.
Але ось у чому секрет такий документ не видається будь-кому! І якщо якийсь «господар життя» з гордістю покаже вам свою «червону книжечку», будьте впевнені, він став жертвою шахраїв. Отримати ж справжній паспорт мають право лише лікарі чи адміністратори лікарень, котрі працюють у міжнародних благочинних організаціях на кшталт Червоного Хреста чи Червоного Півмісяця. І роблять це на благо людства. А багатство тут ні до чого. Лицарі-іоанніти завжди були філантропами...
Знаєш, Майкле, розповідаючи про мальтійських лицарів, я б хотіла зробити «неліричний відступ», перш ніж продовжити свої спостереження в цій дивовижній країні.
Ти повернувся на нашу батьківщину і ставиш купу запитань, на які я все ж хотіла б знайти відповідь. Нещодавно ти писав мені, що тебе вражають різного ґатунку рейтинги, що друкуються у вітчизняних суспільно-політичних виданнях: «Сто найвпливовіших людей...», «Сто мільйонерів» і таке інше. Дивує тебе те, до чоп > ііі не звик, живучи за кордоном, адже в багатьох цивілізованих країнах соромно хизуватися своїм багатством. Тому що воно не завжди є еквіваленті їм і м ізуму, < ювіченості та інтелігентності. Тебе Динуї . інідки взялися ці «сто мільйонерів» у крапп, яка як суверенна держава
Якщо копнути як слід, майже всі вони «торгували майтками на базарі» (це в кращому випадку!) на початку 90-х. Так, як це робив і ти. Але ти зміг лишитися вільним, а вони...