Як ви гадаєте, яка з них найбільш популярна? Пити пиво? Грати в рулетку? Слухати джаз? Ні, на першому місці — танці. Адже фіни — від малого до старого — затяті танцюристи. Причому танцюють професійно, адже танці як предмет вивчення введено у програму шкільної освіти. Навіть іспит складається. Тому танцмайданчики на всіх поверхах з ранку до ранку вщент забиті парочками.
А вранці — прогулянка Стокгольмом і — назад, до рідних берегів.
З повними «кравчучками», гарним настроєм і на тремтячих від нон-стоп-дансингу ногах.
З висоти палуби можна краще розгледіти ландшафти фінських архіпелагів. І ще раз здивуватися впорядкованості цього куточка землі.
Нині важко уявити, наскільки непривітними були ці землі кілька сторіч тому. Фінів ще зовсім недавно називали не інакше як «пасинками природи». Адже вони у прямому розумінні «вигризали» з кам'янистої землі кожен клаптик, придатний до життя. Дивишся на нинішню красу — і майже не віриться, що кожний шматочок землі їм діставався ціною життя кількох поколінь. Як пишуть історики, «цивілізація фінів будувалась на кістках...».
Те, чим зараз милуються туристи — дивовижної краси острови, повноводні сині озера, густі ліси, старовинні замки і міста, що зберегли свою культуру й історію, — відвойовано у криги. Певно, звідси і походять риси національного характеру — стриманість, затятість, наполегливість і показна простота. А ще — бажання зберегти первозданність того, що отримали від свого міфічного бога Тапіо.
...Зустрітися з Арто Пааселінною так і не вдалося. Гадаю, це на краще. Буде кого шукати наступного разу. Адже, як кажуть, шлях до мети — найкращий спосіб зробити з неї мрію...
На додаток
Смакує по-фінськи
Головне — запам'ятати назву страви: «ка-лалаатикко».
Решта — просто.
4-5 картоплин, 1 свіжий оселедець, 1—2 цибулини, олія, 1-2 яйця, 1 склянка молока.
Дно пательні вистелити рівними кружальцями сирої картоплі, зверху викласти шматочки свіжого оселедця, посипати дрібно нарізаною цибулею, полити олією. Запекти в духовці.
Далі залити все сумішшю яйця з молоком і трохи потушкувати.
Відомі фіни
Алексис Ківі(1834-1872) — письменник, драматург, класик фінської літератури. Варто прочитати: «Семеро братів».
Йохан Людвіг Руиеберг(1804-1877) — поет, класик фінської літератури. Досі — автор національного гімну Фінляндії.
Міка Валтарі(1908-1979) — найвідоміший у світі фінський письменник. Варто прочитати: «Велика ілюзія».
Туве Янсон(1914-2001) — письменниця, здобула міжнародну популярність серією дитячих книжок про Муммі-Тролів. Варто прочитати: «Сірий шовк», «Донька скульптора».
Арто Пааселінна(1942) — мій улюблений фінський письменник. Варто прочитати: «Рік зайця», «Виючий мірошник».
Швеція
КАЗКИ ШВЕДСЬКОГО КОРОЛІВСТВА
...Якщо ви хочете побачити «одинадцять лисих, котрі гуляють, узявшись за руки», — вам пряма дорога до Швеції.
Принаймні Пеппі Довгапанчоха стверджувала, що бачила таку процесію на своїй вулиці. Хоча й іншої дивовижі тут вистачає. А сама героїня відомої письменниці Астрід Ліндгрен у різних виглядах і матеріалах — від дерев'яної чи ганчір'яної фігурки до зображення на кухлях — зустрічається тут на кожному кроці в кожній крамниці.
Отже, Швеція — це Пеппі? Карлсон? Сама Астрід Ліндгрен? Почати можна і з таких знайомих з дитинства асоціацій.
А згодом перейти і до Гамла Стану.
Казка перша. ГАМЛА СТАН
Існує багато переказів про те, як було засновано столицю Швеції — місто Стокгольм. Точніше — «сток-холм», що у перекладі означає «дерев'яний острів». Шведи полюбляють розповідати таку легенду.
У середині XIII сторіччя на околиці неосяжного північного простору існувало давнє поселення, яке називалось Місто Майстрів. У ньому мешкали талановиті будівничі. Одного разу на місто напали вороги і вщент спалили його дивовижні дерев'яні споруди.
Посеред попелища лежала тільки одна обгоріла колода. Кілька майстрів, що дивом залишилися серед живих, видовбали в ній дірку і вклали записку зі словами: «Нехай нова столиця виросте на тому місці, куди Бог занесе цю колоду», і пустили її у воду. А самі лишилися помирати на згарищі від голоду та спраги.
Кілька місяців носило колоду холодними водами озера Мелорен, що омиває чотирнадцять островів, доки не прибилася вона до мальовничого берега, на якому жило кілька родин.
Люди знайшли записку. А прочитавши її за допомогою місцевого священика, взялися будувати місто, як і заповідали їхні побратими. Будували надійно, на віки, щоб жоден завойовник не зміг порушити міцність стін.
Донині в самому серці модернового Стокгольма в непорушній первозданності зберігається Гамла Стан — «старе місто». В ньому, як у багатьох подібних містечках світу, — вузенькі вулички і невисокі кам'яні будинки, з яких від XIII сторіччя і до сьогодні не випало жодної цеглини.
Гамла Стан омивається синіми водами Ме-лорену, а в тіні старовинних мурів співає давні саги вітер. Цей острівець середньовіччя на тлі мегаполісу виглядає мов клаптик лляної тканини, вшитий у шовкове простирадло. В ньому все природне і справжнє. І вже точно немає асфальтованого проспекту «з підігрівом»!
Казки друга. ХЛОПЧИК СИРОТА
У Гамла Стан краще входити з боку фінської церкви, перетинаючи її затишне подвір'я. Чому? Тому що саме тут, посеред двору, під деревом притулилась найоригінальніша скульптура відомого монументаліста Едварда Еріксона — того, що створив славнозвісну копенгагенську «Русалоньку».
Вдача «Русалоньки» відома всім. А от доля цієї другої скульптури, яку умовно називають «Хлопчик-сирітка», заслуговує не меншої уваги. Особливо тих, хто заробляє на життя творчістю. До речі, дуже повчальна історія...
Але спочатку про Хлопчика.
Розмір фігурки — 9 сантиметрів у висоту. Сидить це нещасне хлоп'я, голе і босе, обхопивши коліна худенькими рученятами. Перед ним на такому ж крихітному постаменті завжди лежать... цукерки і гроші, котрі кладуть туди жалісливі туристи. Просто не віриться, що цю фігурку відомий скульптор зробив на замовлення короля!
Ще важче повірити, що саме ця мізерна і непоказна фігурка стала яблуком розбрату між творцем і високим замовником більш ніж півсторіччя тому. А сталося ось що.
Добросердний король вирішив поставити величезний монумент осиротілим дітям. Але, зробивши це серйозне замовлення, виділив
Еріксону таку мізерну суму, що її вистачило хіба що на один ніс. Ображений скульптор промовчав і почав працювати.
Через рік король отримав величезний ящик, на самому дні якого сиротливо сиділа ось ця дев'ятисантиметрова фігурка. До неї було прикладено записку: «Скільки заплатив — стільки отримав!»
Король теж був не в тім'я битий: він звелів установити цей «грандіозний монумент» у самому центрі Старого міста — нехай люди побачать, яку халтуру зробив уславлений майстер! Ось такими «люб'язностями» обмінялися Король і Творець. І обидва програли. Адже замість того, щоб осміювати чи одного, чи іншого або брати участь в обговоренні 'їхніх амбіцій, прості люди полюбили Хлопчика, мов рідного сина.
Бронзовий сирітка досі збирає довкола себе купу туристів. А побіля нього розгортаються зворушливі історії. Бабусі, жіночки і дівчатка щозими плетуть для нього вовняні капелюшки і шалики. А серед туристів народилася прикмета: якщо погладити Хлопчика по голівці, неодмінно побуваєш у Швеції ще раз. Тоїму голівка нещасного карлика, затерта тисячами долонь, виблискує на сонці, мов золота...