Це важко уявити, дивлячись, як прибиральниці ялозять по паркету модерновими механічними швабрами, а туристи безцеремонно піднімаються на славнозвісну трибуну і роблять «розумний вигляд» на камеру. 36
Думаєш про те, що з високої стелі на це все дивиться і тішиться... Бродський. Чи Ахматова. А можливо, і сам Альфред Нобель.
Зізнаюся: втриматись від спокуси сфотографуватись на «святому місці» неможливо.
На позолоченій трибуні.
З розумним виглядом.
Перед мікрофоном: «Шановні пані та панове...».
А що далі?
Подумаємо про це завтра. Час є... Р. Р. 5.
Цілком благополучна Швеція — країна з найбільшою кількістю самогубців. Тут спрацьовує синдром, який я назвала «синдромом Мар-тіна їдена». Його не знайти в медичних посібниках з психіатрії (може, мені його запатентувати?). Суть такого синдрому полягає в тому, що людина, котра досягла успіху, благополуччя, здійснила всі свої мрії, втрачає цікавість до того, аби рухатися далі. Все здійснилося, все відбулося. Смак до життя — мінімальний, адже — нудотний. Що далі?..
Є ще один схожий синдром — «синдром рибки-бананки», про яку писав Селінджер. Така рибка любить запливати в затишну вузьку ущелину, стінки якої надійно захищають від штормів та інших підводних катаклізмів. «Ба-і танка» чудово живе в теплому затишку печерки — добре спить і їсть, її не дістають ані вороги, ані негаразди відкритого океану. Від такого життя рибка розростається, гладшає, втрачає рухливість і гнучкість. А коли їй це набридає, починає тикатись в отвір виходу, щоб вибратися назовні. Але — дзуськи: тіло стало вдвічі ширше за отвір!
Виходу немає. І «бананка» гине, так і не відчувши стрімкої і небезпечної течії.
Щось подібне відбувається в усіх надто спокійних країнах. Гострі відчуття тут воліють отримувати через усілякі допінги.
І тому — рушаймо далі.
На додаток
читати: науково-фантастичну поему «Аніара», автобіографічні романи «Цвіте кропива», «Треба піти».
Астрід Ліндгрен(1907-2002) — дитяча письменниця світового рівня. Варто прочитати: все!
Пер Лагерквіст(1891-1974) — письменник, драматург, лауреат Нобелівської премії 1951 року. Варто прочитати: «Кат», «Тріумф над життям».
Юхан Август Стринберг(1849-1912) — письменник, драматург, художник, засновник сучасної шведської літератури і театру. Варто прочитати: романи «Червона кімната*, «Сповідь божевільного», «Пекло», «Син служниці».
Смакує по-шведськи
Що приготувати «по-шведськи»? Звісно, «шведський стіп» — улюблену «страву» в будь-якій респектабельній подорожі! Але на нього піде надто багато продуктів, адже «шведський стіл» — це стиль харчування.
Ось дивовижний рецепт м'ясо-картопляно-оселедцевих біфштексів.
1 кг м'ясного асорті, 2-3 картоплини, 1 оселедець, 1-2 цибулини, 1 яйце, півсклянки молока, перець, сіль.
М'ясо різних сортів (яловичину, свинину тощо) двічі пропустіть крізь м'ясорубку разом із картоплею і оселедцем. Змішайте з обсмаженою цибулею. Додайте яйце, трохи молока, спеції. Сформуйте біфштекси і обсмажте їх в олії на сильно розігрітій сковорідці до утворення рум'яної скоринки.
Відомі шведи:
Гаррі Мартінсон(1904-1978) — письменник, лауреат Нобелівської премії 1974 року. Варто про-
починає тикатись в отвір виходу, щоб вибратися назовні. Але — дзуськи: тіло стало вдвічі ширше за отвір!
Виходу немає. І «бананка» гине, так і не відчувши стрімкої і небезпечної течії.
Щось подібне відбувається в усіх надто спокійних країнах. Гострі відчуття тут воліють отримувати через усілякі допінги.
І тому — рушаймо далі.
На додаток
читати: науково-фантастичну поему «Аніара», автобіографічні романи «Цвіте кропива», «Треба піти».
Астрід Ліидгреіі(1907-2002) — дитяча письменниця світового рівня. Варто прочитати: все!
Пер Лагерквіст(1891 -1974) — письменник, драматург, лауреат Нобелівської премії 1951 року. Варто прочитати: «Кат», «Тріумф над життям».
Юхаи Август Стриыберг(1849-1912) — письменник, драматург, художник, засновник сучасної шведської літератури і театру. Варто прочитати: романи «Червона кімната», «Сповідь божевільного», «Пекло», «Син служниці».
Смакує по-шведськи
Що приготувати «по-іиведськи»? Звісно, «шведський стіп» — улюблену «страву» в будь-якій респектабельній подорожі! Але на нього піде надто багато продуктів, адже «шведський стіл» — це стиль харчування.
Ось дивовижний рецепт м'ясо-картопляно - оселедцевих біфштексів.
1 кг м'ясного асорті, 2-3 картоплини, 1 оселедець, 1 -2 цибулини, 1 яйце, півсклянки молока, перець, сіль.
М'ясо різних сортів (яловичину, свинину тощо) двічі пропустіть крізь м'ясорубку разом із картоплею і оселедцем. Змішайте з обсмаженою цибулею. Додайте яйце, трохи молока, спеції. Сформуйте біфштекси і обсмажте їх в олії на сильно розігрітій сковорідці до утворення рум'яної скоринки.
Хорватія
ПЕРЛИНА АДРІАТИКИ
...З глибин теплого Адріатичного моря піднялися доісторичні рептилії. Та так і залишились лежати під променями, вигріваючи на сонці свої старезні панцири.
Згодом люди спорудили на них міста і селища. І всю цю мальовничу гряду островів — а їх тут більше тисячі! — назвали Хорватія.
Відверто кажучи, містечко Умаг на Істрин-ській Рив'єрі — моя найперша любов, враження від якої не стерли інші, респектабельніші чи помпезніші. Тому не знаю, з чого краще розпочати.
Певно, з найменшого — їжаків...
Прокидаєшся тут, хоч як це парадоксально, від тиші. Вона нестерпна і незвична. Навіть трохи моторошна. Виходиш на балкон і заско-чуєшся ще одною дивовижею: вулиці порожні. Це навіть не вулиці, а охайні стежки між деревами і клумбами. Людей не видно. Проте цими стежками гордовито пересуваються родини їжаків. Попереду батько-їжак, за ним, трохи меншого розміру, дріботить матуся, а слідом, чітко одне за одним, котяться, мов м'ячики, п'ять чи сім їжаченят.
Одна родина йде наліво, друга завертає за ріг, третя рухається назустріч першій. Хочеться навіть протерти очі, адже здається, що татусі родин розкланюються між собою.
Перше враження (яке, звісно, може не збігатися з вашим): Істрицька Рив'єра — це країна Тиші, їжаків і Петуній. Ароматом петуній тут наскрізь пропахло все, навіть хочеться час від часу понюхати бензину. Але і його забиває солодкий запах цих невеличких і досить непрезентабельних квіточок
У Хорватії майже немає важкої промисловості, тому повітря завжди чисте і пахтить, мов носовичок аристократки.
Окрема розмова про захід сонця. Цей звичний процес тут не схожий на такий самий деінде. Складається враження, що сонце тут своє, місцеве.
Хорвати люблять повторювати: «Нехай вибачать нас сусіди, але такий захід сонця можна побачити тільки тут!»
Сперечатися з цим важко. Особливо після того, як побачиш цю дивину на власні очі: велетенський червоний диск так стрімко падає в море, що його не встигаєш сфотографувати! А коли торкається води, вона закипає і запалюється, гасячи в собі пурпуровий вогонь. І на деякий час лишається... червоною. Так, ніби в ній гине дельфін, що потрапив під лопаті катера.