Хуанос Глобаліус відвів очі вбік.
— Дорогий колего, я зараз піду й пораджуся з моїм шефом, як це зробити. Ми неодмінно постараємося вам допомогти.
Незабаром до Луї Жака Луп’є прибіг розгублений Венслав Кручек.
— Нічого не можу зрозуміти! — вигукнув він. — Ми, здається, потрапили в біду! Ідіть подивіться, що коїться! Наші “гості” нишпорять по всіх житлах, лабораторіях…
Академік підхопився з-за столу й кинувся до дверей, але його не випустили з приміщення. У супроводі охоронців до кабінету ввалилися Роберт Конрад, Хуанос Глобаліус, Генріх Мінц, Джон Чомберг і розпочали допит.
Луї Жак Луп’є обурювався:
— Ми зробили такі відкриття, що людство більше не відчуватиме нестачі в енергії, в харчових продуктах, і за це воно нам лише дякуватиме. А ви чините розправу. Яке неподобство!..
Очі Роберта Конрада налилися кров’ю:
— Ваші відкриття ви віддасте мені, а не людству! Мені потрібна сила, така сила, яка знищила б моїх ворогів! Ясно?
— Не зовсім, — похитав головою Луї Жак Луп’є. — Не зрозуміло, кого ви вважаєте своїми ворогами?
— Усіх тих негідників, котрі не визнають моєї зверхності!
— А якщо і ми проти неї?
— Значить, і вас знищимо! — люто поглянув на нього Роберт Конрад.
— А щоб цього не сталося, — втрутився в розмову Хуанос Глобаліус, — пропонуємо по добрій волі всі ваші відкриття передати нам.
— Такого не буде! — сказав Луї Жак Луп’є.
— Буде! — ударив кулаком по столу Роберт Конрад.
— Ні, не буде! — рішуче заперечив академік.
— Тоді ти і всі твої підлеглі заарештовані! Ей, ви! — звернувся Роберт Конрад до вояків, що стовбичили біля дверей. — Тут є яка-не-будь в’язниця?
— Немає.
— Негайно збудувати! Зрубайте оті дерева, що ростуть над дорогою, побудуйте з них барак, поставте вишку для кулемета!
Луї Жак Луп’є зблід.
— Ви будете рубати ті дерева?! Схаменіться! Адже подібних більше нема ніде! Вони незвичайні, реліктові!..
— Дурниці! Нам зараз потрібна в’язниця, а не якісь там дерева. І, взагалі, ти мене дивуєш, пане Луп’є, — скривився глузливо Роберт Конрад. — Такий освічений, культурний і не збудував тут собі в’язниці, не завів охорони! Ні, що не кажи, а це твій великий прорахунок!..
Під керівництвом Генріха Мінца вояки нашвидкуруч спорудили чималий дерев’яний барак, загнали туди експедицію, і відтоді почалися безперервні допити й мордування. Роберт Конрад та його поплічники вдавалися до всіляких хитрощів, залякувань, катувань, щоб примусити науковців працювати на них. Луї Жак Луп’є вірив — науковці вистоять, не стануть співробітничати з ними. Однак його дуже бентежило, що до рук авантюристів потрапили термічні голки. Адже ті, виношуючи свій маніячний план поневолення людей, можуть використати їх як грізну й страхітливу зброю. Довго думав академік, як відвернути небезпеку, і врешті одного разу під час чергового допиту заявив:
— Не треба мене більше мордувати. Я зважив на всі реальні обставини і дійшов висновку, що іншого виходу, як примиритися з вами, у нас немає.
— Чудово! Мудро! — вигукнув Роберт Конрад. — Отак би з самого початку!
— А чим ви, дорогий колего, можете довести, що ваше рішення щире, що ви не обдурите нас? — запитав недовірливо Хуанос Глобаліус.
— Ну, хоча б тим, що я відкрию вам секрет управління вулканом!
— О-о, це для нас дуже важливо! — сказав задоволено Генріх Мінц.
— Коли ж ти нам відкриєш? — не терпілося Роберту Конраду.
— Хоч і зараз, — мовив Луї Жак Луп’є. — Давайте зійдемо на другий поверх, і я розповім і покажу, як ним керувати.
У супроводі охоронців вони спустилися довгими й крутими сходами в середню частину вулкана, де знаходився пульт управління. Луї Жак Луп’є підійшов до мармурової дошки, на якій було багато рубильників, вимикачів, кнопок, витер хусткою спітніле чоло, обвів зневажливим поглядом присутніх і прорік:
— Нехай краще ми загинемо, ніж загине людство! — і натиснув на кнопку, що вмикала привід, який відкривав люк до “печі” на нижньому поверсі. Через той люк мала ринути вогненна рідина й знищити, спопелити все живе у вулкані.
Роберт Конрад вихопив пістолет і наставив на академіка. Але його руку спокійно відвів убік Генріх Мінц.
— Не треба. Я все завбачив… Проводи од пульта від’єднані… — і загигикав самовдоволено, переможно.
Почувши таке, Луї Жак Луп’є схопився за груди.
— Ну, що ж, — видихнув з себе, — я вам також піднесу сюрприз… розповім про одну досить неприємну річ…