То був останній запис Луї Жака Луп’є. Саме за нього і вхопився Хуанос Глобаліус. Він почав проводити досліди над живими людьми і відкрив, що наявність фіолетової рибки в організмі призводить до того, що людина майже втрачає всі свої розумові здібності, у неї спочатку притуплюються, а потім і зовсім зникають почуття і сон, навіть людські очі з часом перетворюються на риб’ячі!..
— Коли тобі доведеться бути в Конрада чи Глобаліуса, — сказала Оксана, — зверни увагу на акваріуми, що стоять у їхніх кабінетах. Отам у них і плавають ті рибки. Вони дуже нагадують маленькі перламутрові гудзики. Ми так їх і називаємо — гудзики. Фіолетові рибки викидають таку дрібну ікру, що її видно лише через мікроскоп. Якщо ікринку ввести в організм людини, з неї згодом народжується рибинка й живе там, приліпившись до якогось внутрішнього органу, ніби молюск до днища корабля. Крім того, що я тобі розповіла, проклята рибка ще дуже часто подає якісь сигнали, ворушиться, тріпоче, кидається всередині, від чого страшенно лоскотно й людина-риба заливається неприродним сміхом, захлинається ним, як водою, душиться, як димом… Таке трапилося й тоді, коли ти вперше з’явився тут. “Гудзики” одразу відчули присутність у вулкані сторонньої людини й тріпотіли в нас, аж поки приїхали наглядачі й забрали тебе… Ну, тепер зрозумів, кого ми називаємо людьми-рибами?
— Зрозумів… — важко зітхнув Віктор.
— Ти придивися пильніше до мене. Я також наполовину риба. В мені щомиті бореться риба і людина, людина і риба… Остання перемагає… З кожним днем я втрачаю людські почуття, їх стає у мене все менше й менше… Я вже майже не знаю, що таке сум і жаль, що таке настрій, не вмію веселитися, радіти, переживати… А скоро й зовсім разпрощаюся навіть із тими залишками людських почуттів, які в мені ще ледь тліють, ледь пригадуються, і тоді стану холоднокровною, земноводною істотою…
Оксана не скаржилася на свою долю, бо вже й не усвідомлювала як слід, що з нею відбувається. Зате на Віктора те, що він почув від неї, подіяло страхітливо.
— А звідки ти знаєш усе це, що розповіла мені? — запитав її.
— Венслав Кручек, заступник Луї Жака Луп’є, розказав. Коли я сюди потрапила, він теж був іще напіврибою. Я довго не віддавала його фіолетовій рибці, боролася з нею…
— Боролася? Як боролася?
— О, про те навіть Глобаліус не догадується!.. Виявляється, рибка не любить, боїться людського тепла. А в мене руки, як оце і в тебе, були тоді гарячі, то я і гріла Кручеку чоло… Я тобі покажу його. У нього великий шрам на лівій щоці. Конрад під час допиту пістолетом ударив…
— Негідник!.. — обурювався Віктор.
— Не негідник, а справжній злочинець! Кат! — відказала Оксана. — Колись він разом зі своїми дружками організував військовий путч в одній невеликій латиноамериканській країні і замордував тисячі невинних людей. Але військова хунта довго при владі не втрималася. Під натиском повсталих народних мас, які очолив відважний революціонер-марксист Дієго, авантюристи добряче дістали по зубах і потерпіли повний крах. Після ганебного провалу Роберт Конрад з недобитими “міністрами” утік від кари й сховався у диких лісових нетрях на океанському узбережжі. І ось одного разу, пролітаючи на вертольоті, путчисти помітили неподалеку в океані маленький кам’яний острівець з горловиною до освітленого підземелля. Вони обережно обстежили острівець і, коли виявили в підземеллі людське поселення, вдерлися і захопили його. Відтоді й стали володарями цього вулкана. Тепер плавають по океанах і морях, нападають, як пірати, на кораблі й підводні човни, топлять їх, забирають з них усе цінне, а також людей, які залишаються живими, щоб потім перетворити на покірних рабів, на людей-риб… А замислюють вони ще страшніше. Знають, що самі приречені жити лише під водою, тож хочуть, щоб ніхто не жив на суходолі. Ось тому й збираються за допомогою термічних голок розтопити льоди Арктики, Гренландії, щоб вода залила всі континенти і всі острови…