— Ні, ні! Такого я не робитиму! Дайте мені якесь інше завдання.
— Іншого завдання для тебе немає, — твердо сказав Глобаліус. — Тому вибирай одне з двох. Тільки я тобі раджу, щиро раджу прийнять нашу пропозицію. Не кожному ми таке довіряємо…
— Можна, я подумаю? — стиха промовив Віктор, бо від хвилювання в нього розболілась голова, стало недобре.
— О, це вже інша розмова! — посміхнувся Глобаліус. — А чого ж, подумай, подумай. Але не забувай: якщо відмовишся, доведеться зробити з тебе людину-рибу або ж віддати Морській Красуні, вона з задоволенням проковтне такого молодця…
Віктор пригадав історію із старою жінкою, і в нього пересохло в роті, боляче загупало в скронях. Рвучко підхопився, вибіг з кабінету й чимдуж подався до свого будиночка, до єдиного затишного куточка, де міг заховатися від сторонніх очей, людських і риб’ячих.
Убіг до кімнати, замкнув двері і безсило впав на канапу. Заклавши руки за голову, втупив очі в стелю-акваріум. Там спокійно плавали різні екзотичні риби, а в душі у юнака бушувала буря.
“Хоча б Оксана з’явилася, — подумав. — З нею ще можна якось поговорити. Може, щось порадила б, допомогла. На щастя, в ній іще багато людського, і саме це, людське, треба негайно використати, бо потім буде пізно…”
Невідомо, скільки часу пролежав Віктор на канапі, гарячково передумуючи, як усе-таки відкрутитися від жахливих убивць і змовників, котрі хочуть зробити його своїм спільником, таким же злочинцем, як і вони самі. Від перенапруження розколювалася голова, але придумати нічого не міг.
Нараз хтось наполегливо і сильно загримав у двері.
“Може, Оксана?..” — підхопився й кинувся відмикати. Перед ним стояли вилицюватий і гостроносий.
— Наш Мудрий Капітан і його вірний помічник пан доктор звеліли узнати, що ти вирішив з приводу їхньої пропозиції? — запитав гостроносий.
Віктор презирливо поглянув на них і сердито кинув:
— Перекажіть вашому Капітану і його помічникові, що я ще нічого не вирішив, що я думаю… Нехай почекають.
— Краще ми самі почекаємо, — буркнув вилицюватий.
Вони вийшли з будинку й стали біля дверей, як два стовпи.
“Що мені робити?.. Що робити?..” — бігав Віктор з кутка в куток, полохаючи риб у стінах і під прозорою підлогою.
Незабаром наглядачі знову появилися на порозі.
— Наш Мудрий Капітан і його вірний помічник пан доктор звеліли узнати, що ти вирішив… — монотонним голосом затягнув гостроносий.
Віктор зупинився, почервонів, очі спалахнули злим вогнем зненавиди.
— Перекажіть Капітану і його помічникові, що я відмовляюся стріляти у кораблі, що я не бандит, а чесна людина. Зрозуміло?
— Так, зрозуміло, — кивнули водночас головами наглядачі й помарширували до самохода.
Та через кілька хвилин вони повернулись.
— Наш Мудрий Капітан і його вірний помічник пан професор звеліли нам привести тебе до акваріума Морської Красуні, — сказав гостроносий.
— Я нікуди звідси не піду! Ні-ку-ди!
Тоді один наглядач узяв Віктора за праву руку, а другий — за ліву і потягли до акваріума. Там уже чекали Роберт Конрад, Хуанос Глобаліус і ще кілька чоловік. Усі були насуплені.
— Ну що ж, — зневажливо глянув на Віктора Глобаліус, — якщо ти боягуз і не хочеш нам допомогти, тоді ми змушені прочитати тобі наш вирок… Прошу, пане коменданте!
Череватий чоловік із вузькими злими очима розгорнув папір.
— “Зважаючи на те, що Віктор Соколюк закинутий у володіння Роберта Конрада нашими ворогами з метою шпигунства і диверсій, великий суд вулкана ухвалив віддати його Морській Красуні. Ухвала остаточна. її може відмінити тільки всемогутній і мудрий Капітан і більше ніхто”.
Віктор поглянув на страхітливу потвору, яка розкрила свою чорну величезну пащеку, мовби вже чекала поласуватися ним, і закричав відчайдушно:
— Ви не маєте права мене судити!
Комендант підняв руку:
— Не маємо права? Хе!.. Уже те, що ти залетів сюди без нашого дозволу, дає нам усі підстави вважати тебе за шпигуна і ворога… Коли маєш щось сказати чи попросити помилування у Капітана, то прошу…
Віктор ще раз поглянув на морське страхопудисько, яке й досі тримало розкриту пащеку, поглянув на її велике гидотне черево, де, мабуть, було поховано людей, мов на якомусь кладовищі, і в його очах усе потемніло, загойдалося.
— Не віддавайте мене цій потворі… Я зроблю, що ви хочете…