— Ні, цього я не буду робити! — похитав голо вою Віктор. — Я ж не бандюга якийсь і не бездум на та покірна людина-риба!
— Так, ще не риба, але можеш нею стати, якщо не послухаєшся нас, — сказав, спохмурнівши, Глобаліус.
Віктора кинуло в жар. Не міг собі уявити, що в нього, як і в нещасних людей-риб, очі стануть скляні, заморожені, остигне в судинах кров, затуманиться голова і він забуде все, навіть, як його звати…
— Ви не посмієте, не маєте права! — крикнув обурено.
— Обернутися в людину-рибу справді дуже страшно. А особливо тобі, такому молодому та вродливому, — спокійно вів далі Глобаліус. — Але май на увазі, залишишся звичайною людиною тільки в тому разі, якщо послухаєшся нас і чесно виконуватимеш наші розпорядження.
— Ні, ні! Такого я не робитиму! Дайте мені якесь інше завдання.
— Іншого завдання для тебе немає,— твердо сказав Глобаліус. — Тому вибирай одне з двох. Тільки я тобі раджу, щиро раджу прийняти нашу пропозицію. Не кожному ми таке довіряємо…
— Можна, я подумаю? — стиха промовив Віктор, бо від хвилювання в нього розболілась голова, стало недобре.
— О, це вже інша розмова! — посміхнувся Глобаліус. — А чого ж, подумай, подумай. Але не забувай: якщо відмовишся, доведеться зробити з тебе людину-рибу або ж віддати Морській Красуні, вона з задоволенням проковтне такого молодця…
Віктор пригадав історію із старою жінкою, і в нього пересохло в роті, боляче загупало в скронях. Рвучко підхопився, вибіг з кабінету й чимдуж подався до свого будиночка, до єдиного затишного куточка, де міг заховатися від сторонніх очей, людських і риб’ячих.
Убіг до кімнати, замкнув двері і безсило впав на канапу. Заклавши руки за голову, втупив очі в стелю-акваріум. Там спокійно плавали різні екзотичні риби, а в душі у юнака бушувала буря.
«Хоча б Оксана з’явилася, — подумав. — 3 нею ще можна якось поговорити. Може, щось порадила б, допомогла. На щастя, в ній іще багато людського, і саме це, людське, треба негайно використати, бо потім буде пізно…»
Невідомо, скільки часу пролежав Віктор на канапі, гарячково передумуючи, як усе-таки відкрутитися від жахливих убивць і змовників, котрі хочуть зробити його своїм спільником, таким же злочинцем, як і вони самі. Від перенапруження розколювалася голова, але придумати нічого не міг.
Нараз хтось наполегливо і сильно загримав у двері.
«Може, Оксана?..» — підхопився й кинувся відвикати.
Перед ним стояли вилицюватий і гостроносий.
— Наш Мудрий Капітан і його вірний помічник пай доктор звеліли узнати, що ти вирішив з приводу їхньої пропозиції? — запитав гостроносий.
Віктор презирливо поглянув на них і сердито кинув:
— Перекажіть вашому Капітану і його помічникові, що я ще нічого не вирішив, що я думаю… Нехай почекають.
— Краще ми самі почекаємо, — буркнув вилицюватий.
Вони вийшли з будинку й стали біля дверей, як два стовпи.
«Ще мені робити?.. Що робити?..» — бігав Віктор з кутка в куток, полохаючи риб у стінах і під прозорою підлогою.
Незабаром наглядачі знову появилися на порозі.
— Наш Мудрий Капітан і його вірний помічник пан доктор звеліли узнати, що ти вирішив… — монотонним голосом затягнув гостроносий.
Віктор зупинився, почервонів, очі спалахнули злим вогнем зненавиди.
— Перекажіть Капітану і його помічникові, що я відмовляюся стріляти у кораблі, що я не бандит, а чесна людина. Зрозуміло?
— Так, зрозуміло, — кивнули водночас головами наглядачі й помарширували до самохода.
Та через кілька хвилин вони повернулись.
— Наш Мудрий Капітан і його вірний помічник пан професор звеліли нам привести тебе до акваріума Морської Красуні,—сказав гостроносий.
— Я нікуди звідси не піду! Ні-ку-ди!
Тоді один наглядач узяв Віктора за праву руку, а другий — за ліву і потягли до акваріума. Там уже чекали Роберт Конрад, Хуанос Глобаліус і ще кілька чоловік. Усі були насуплені.
— Ну що ж, — зневажливо глянув на Віктора Глобаліус, — якщо ти боягуз і не хочеш нам допомогти, тоді ми змушені прочитати тобі наш вирок… Прошу, пане коменданте!
Череватий чоловік із вузькими злими очима розгорнув папір.
— «Зважаючи на те, що Віктор Соколюк закинутий у володіння Роберта Конрада нашими ворогами з метою шпигунства і диверсій, великий суд вулкана ухвалив віддати його Морській Красуні. Ухвала остаточна. Її може відмінити тільки всемогутній і мудрий Капітан і більше ніхто».
Віктор поглянув на страхітливу потвору, яка розкрила свою чорну величезну пащеку, мовби вже чекала поласуватися ним, і закричав відчайдушно:
— Ви не маєте права мене судити!
Комендант підняв руку:
— Не маємо права? Хе!.. Уже те, що ти залетів сюди без нашого дозволу, дає нам усі підстави вважати тебе за шпигуна і ворога… Коли маєш щось сказати чи попросити помилування у Капітана, то прошу…
Віктор ще раз поглянув на морське страхопудисько, яке й досі тримало розкриту пащеку, поглянув на її велике гидотне черево, де, мабуть, було поховано людей, мов на якомусь кладовищі, і в його очах усе потемніло, загойдалося.
— Не віддавайте мене цій потворі… Я зроблю, що ви хочете…
Роберт Конрад задоволено посміхнувся й повернув голову до коменданта:
— Якщо так, тоді іменем моєї щедрої доброти й безмежної великодушності я скасовую вирок! — Потім, ткнувши пальцем на Віктора, додав: — Отже, навчіть його, як треба стріляти в кораблі! З нього повинен вийти добрий снайпер.
— Я теж так думаю, — сказав Хуанос Глобаліус і витер хусткою спітніле чоло.
Вилицюватий і гостроносий підступили до Віктора й запропонували йому іти з ними.
Розділ четвертий
ГЛУХИЙ КАРЦЕР
Віктора почали тренувати у великому й глибокому басейні. Найперше вчили його ходити і плавати на дні. Ноги та руки юнака були відкриті, а весь тулуб і обличчя затягнені в особливий гідрокостюм, пошитий з якогось дивного тонкого матеріалу. У мокрому стані матеріал набував чудодійної властивості захищати організм від тиску на глибинах і допомагав дихати, беручи кисень з води. Спочатку Віктор почував себе недобре, вилазячи з басейну, голова паморочилась, ноги запліталися. Одного разу він мало не впав. Але поступово призвичаївся.
Закінчивши підготовку, разом з вилицюватим і гостроносим вийшов на прогулянку в море. Вулкан стояв біля великого підводного господарства, яке започаткували колись ще науковці під керівництвом академіка Луї Жака Луп’є. Запливли у підводний сад. Незвичайне видовисько! На водоростях-деревах цвіли круглі, як соняшники, яскраво-червоні квітки. Вони були ще казковіші від електричного освітлення дна, хоча світло тут не розсіювалося, як в атмосфері або принаймні у горішніх шарах води. Довжелезне листя на водоростях скидалося на темно-брунатні варені макарони, воно звисало з стеблин і погойдувалося. На деяких водоростях-деревах уже зріли плоди, схожі на банани, ананаси, оливки, горіхи. Хоч бери їх і подавай до столу.
Вилицюватий і гостроносий нарвали повні торбинки горіхів, після чого всі троє рушили у бік городів.
Обробка морського дна проводилася переважно вручну. Невеликі ділянки обробляли люди-риби. Поміж ними Віктор упізнав Оксану. Він махнув їй рукою, але дівчина навіть не поглянула. Щось гнітюче заворушилося біля серця. Було жаль її і всіх цих людей, невільників морського дна.
Потім вони заглянули в акулятник. У величезній дротяній клітці зловісно ходили зграї грізних хижаків. їх тут змалку вчили охороняти вулкан, не допускати до нього жодного чужого водолаза чи аквалангіста.
Незабаром по тому Роберт Конрад викликав до себе Віктора.