— Звичайно ж, не хочу, — відповіла Софі. — А хто ти?
— Вогненний демон, — пояснив багряний рот.
У його голосі було більше скигління, ніж поскрипування, коли він додав:
— Я прив’язаний до цього вогнища за умовами угоди. Я не можу звідси нікуди зрушити! — тут його голос знову став зухвалим і тріскучим. — Ну, а як щодо тебе? Я бачу, що на тебе накладено закляття.
Це остаточно позбавило Софі сонливості.
— То значить, ти це бачиш! — вигукнула вона. — А зняти закляття ти можеш?
Запала тиша — гаряча і палахка, жовтогарячі очі на вогненному обличчі демона оглянули Софі від голови до ніг.
— Сильне закляття, — врешті-решт сказав демон. — Як на мене, це скидається на роботу Відьми Пустирищ.
— Так воно і є, — сказала Софі.
— Але справа не тільки в цьому, — протріщав демон. — Я розрізняю в цьому заклятті два шари. Ну і, як я бачу, ти нікому не можеш про це розповісти. Ну, хіба що тому, хто й так уже про це знає.
Він ще трохи подивився на Софі.
— Мені треба було б дослідити твоє закляття, — сказав він трохи згодом.
— А скільки часу це займе? — запитала Софі.
— Та, мабуть, трохи забере. Або трохи більше, ніж трохи, — відповів демон.
І додав, м’яко і вкрадливо мерехтячи:
— А чи не уклала би ти зі мною угоду? Я зніму з тебе закляття, якщо ти погодишся розірвати угоду, яка мене зв’язує.
Софі насторожено вдивилася у вузьке блакитне обличчя демона. Вигляд у нього, коли він робив цю пропозицію, був явно підступний. У всіх книжках, які Софі доводилося читати, говорилося, наскільки небезпечно укладати будь-які угоди з демоном. До того ж не було жодних сумнівів у тому, що цей демон надзвичайно злий. Узяти хоча б ці його довжелезні багряні зуби…
— А ти це чесно? Зовсім чесно? — поцікавилася вона.
— Ну, не зовсім, — зізнався демон. — Але хіба тобі хочеться залишатися в такому вигляді до самої смерті? Я думаю, що це закляття скоротило тобі життя років десь так на шістдесят.
Думати про це було огидно, тому досі Софі намагалася уникати цієї думки.
Проте ця думка якраз усе і змінювала.
— А що, твоя угода — вона з чарівником Хаулом, так? — запитала Софі.
— Авжеж, — сказав демон.
У його голосі знову почулося скигління.
— Я прикутий до цього вогнища і не можу відсунутися далі, ніж на фут. Я змушений виконувати більшу частину тутешньої магії. Я повинен утримувати Мандрівний Замок, переміщати його і влаштовувати різні спецефекти, щоби відлякувати людей, а також робити все інше — все, що тільки забажає Хаул. А Хаул, щоби ти знала, зовсім безсердечний.
Софі не треба було пояснювати, що Хаул безсердечний. З іншого боку, цей демон, швидше за все, нітрохи не кращий.
— А ти що, зовсім нічого не маєш із цієї угоди? — поцікавилася Софі.
— Ну, якби я нічого з неї не мав, я б і не став її укладати, — відповів демон із сумовитим мерехтінням. — Але якби я знав, як воно буде, то нізащо би на це не погодився. Мене експлуатують.
Попри всю свою упередженість, Софі відчула, що їй шкода демона. Вона згадала, як робила капелюшки для Фанні, поки Фанні гуляла містом.
— Добре, — сказала вона. — Які умови угоди? Як мені її розірвати?
Синє обличчя демона перетнула нетерпляча багряна усмішка.
— То ти згодна укласти угоду?
— Якщо ти погоджуєшся зняти з мене закляття, — відповіла Софі з непереборним відчуттям, що сказала щось абсолютно фатальне.
— Значить, ми домовилися! — вигукнув демон, і його довгасте обличчя злетіло аж попід комин. — Я зніму з тебе закляття, коли ти розірвеш мою угоду. Обіцяю, тої ж таки миті!
— Ну, то скажи мені, як її розірвати, — зажадала Софі.
Жовтогарячі вогники блимнули на неї, а тоді відвели погляд.
— Не можу. За нашою з ним угодою, ні я, ні чарівник Хаул не маємо права розкрити головну умову цієї угоди.
Софі зрозуміла, що її обвели круг пальця. Вона уже відкрила рот, збираючись повідомити демона, що, в такому разі, він може просидіти у своєму вогнищі до судного дня.
Демон збагнув, що в неї крутиться на язиці.
— Не поспішай відмовлятися! — протріщав він. — Ти все зрозумієш, треба тільки уважно дивитися і слухати! Благаю тебе, постарайся! Час показав, що ця угода не принесла нам із Хаулом нічого доброго! А свого слова я завжди дотримую! Зрештою, вже сам факт, що я отак тут стирчу, свідчить, що я справді дотримую слова!
Демон говорив цілком серйозно, і при цьому він схвильовано підскакував на полінах.
Софі знову йому поспівчувала.
— Але якщо мені треба дивитися і слухати, то мені доведеться залишитися тут, у Мандрівному Замку Хаула, — запротестувала вона.