— Нікчемний марнотратник! — протріщав Кальцифер. — Він розтринькає королівські грошики швидше, ніж я спалю поліно! Ні крихти здорового глузду!
Софі розприскала воду з раковини, щоби прибити пилюку, і це змусило Кальцифера зіщулитися під комином. Тоді вона заново підмела підлогу. Мела вона до дверей, бо хотіла ще раз поглянути на квадратну клямку над ними. Четвертий бік, якого Софі ще не бачила в дії, був позначений чорним. Міркуючи, куди він може вести, Софі почала завзято змітати зі стелі павутиння. Майкл аж застогнав, а Кальцифер знову розпчихався.
Саме в цей момент із ванної вийшов Хаул, за ним тягнувся тонкий аромат парфумів. Виглядав він навдивовижу елегантно. Навіть срібні вставки і вишивка на його костюмі, здавалося, пояскравішали. Він кинув погляд у кімнату і поспішно відступив назад у ванну, прикриваючи голову блакитним зі сріблом рукавом.
— Припиніть це негайно! — заволав він. — Залишіть бідних павуків у спокої!
— Це павутиння — просто ганьба! — заявила Софі, змітаючи його додолу.
— Ну, тоді зніміть павутину, але павуків не чіпайте! — сказав Хаул.
«Видно, в нього якась нездорова спорідненість з павуками», — подумала Софі.
— Тоді вони наплетуть іще павутини, — сказала вона.
— І переловлять мух, а це дуже корисно, — наполягав Хаул. — І, будь ласка, не розмахуйте мітлою, коли я ходжу по своїй власній кімнаті.
Софі сперлася на мітлу і дивилася, як Хаул йде по кімнаті і бере гітару. Коли він узявся за засув, Софі запитала:
— Якщо червона мітка веде в Кінгсбері, а синя — у Портхавен, то куди веде чорна мітка?
— Ну що ви за доскіплива баба! — вигукнув Хаул. — Вона веде до моєї особистої криївки, а де це — вам знати не слід! — з цими словами він відчинив двері, за якими пропливали розлогі вересовища і пагорби.
— А коли ви повернетеся, Хауле? — трохи розпачливо запитав Майкл.
Хаул вдав, ніби не почув.
— Тільки спробуйте вбити хоча б одного павука, поки мене не буде! — попередив він Софі.
І двері за ним із грюкотом зачинилися.
Майкл багатозначно глянув на Кальцифера і зітхнув. Кальцифер вибухнув злісним тріскучим реготом.
Оскільки ніхто не пояснив Софі, куди пішов Хаул, вона дійшла висновку, що він знову вирушив полювати на дівчат, і взялася за роботу з іще більшим праведним запалом, аніж доти. Після того, що сказав їй Хаул, вона не наважувалася покривдити павуків, відтак постукала по балках мітлою з криком: «Геть, павуки! Геть звідси!» Павуки з жахом розбіглися навсібіч, і підлога виявилася присипана павутиною. Софі, певна річ, довелося підмести її ще раз. Після цього вона стала навкарачки і взялася скребти дошки.
— Чому би вам нарешті не вгамуватися? — поцікавився Майкл, сидячи на сходах — поза межами досяжності Софі та її мітли.
Кальцифер, скулившись на дальньому кінці решітки, буркнув:
— Як я тепер шкодую, що уклав із тобою угоду!
Софі ж і далі завзято скребла.
— Вам же самим буде краще, якщо тут буде гарно і чисто, — відповіла вона.
— Але зараз мені просто нестерпно! — запротестував Майкл.
Хаул повернувся тільки пізно ввечері. На той час Софі домелась і доскреблась до того, що ледве волочила ноги. Вона зсутулилася в кріслі, відчуваючи, як ниє кожна кісточка. Майкл схопив Хаула за хвостатий рукав і потягнув чарівника до ванної. Софі здогадалася, що там запальним шепотом Майкл виливає наболіле. Фрази на кшталт «нестерпна, жахлива баба» і «чути нічого не хоче!» Софі прекрасно розчула, навіть незважаючи на ревіння Кальцифера: «Хауле, вгамуй її! Вона ж нас зводить зі світу!» Однак коли Майкл нарешті відпустив Хаула, той поставив Софі лише одне запитання:
— Ви не вбивали павуків?
— Звичайно, ні! — різко відповіла Софі. Біль у суглобах зробив її дратівливою. — Вони тільки подивилися на мене — і тут же порозбігалися. А хто вони? Це ті дівчата, серця яких ви з’їли?
— Ні, — розсміявся Хаул. — Просто павуки, — і замріяно подався нагору.
Майкл зітхнув. Він пішов у комірчину з мітлами і довго там нишпорив, поки не витягнув старе складане ліжко, солом’яний матрац, кілька пледів, а тоді порозкладав усе це в ніші під сходами.
— Сьогодні вам краще буде спати отут, — сказав він Софі.
— То що, значить, Хаул дозволив мені залишитися? — запитала вона.
— Не знаю! — роздратовано відповів Майкл. — Хаул ніколи не зв’язує себе жодними зобов’язаннями. Я провів тут півроку, перш ніж він помітив, що я тут живу, і взяв мене до себе в учні. Просто я подумав, що вам тут буде зручніше, ніж у кріслі.