Ще через тиждень візник привіз лист від Марти, яка писала, що доїхала щасливо і що пані Ферфакс «дуже мила і до всього додає мед. Вона тримає бджіл».
Після цього Софі досить довго нічого не чула про своїх сестер, бо як тільки Марта і Летті поїхали, почалося і її власне навчання.
Софі, звичайно, вже багато чого знала про капелюшне ремесло. Ще зовсім малою дитиною вона гасала по двору, де вимочували заготовки і натягували їх на болванки, а з воску і шовку робили квіти, фрукти та інші прикраси. Вона знала людей, які у них працювали. Більшість цих людей прийшли сюди на роботу тоді, коли її тато був хлопчиком. Вона знала Бессі, єдину продавщицю, що залишилася. Вона знала клієнток, які купували капелюшки, і чоловіка, який привозив із села солом’яні заготовки для капелюхів, котрим іще треба було надавати форму на болванках у сараї. Вона знала й інших постачальників і навіть знала, як роблять фетр для зимових капелюхів. Фанні не так уже й багато залишалося її навчити — хіба що як найкраще переконати клієнтку придбати капелюшок.
— До потрібного капелюшка її треба підводити поступово, моя дорога, — говорила Фанні. — Спочатку покажи ті, котрі їй не вельми личитимуть, і тоді як тільки дама приміряє потрібний капелюшок, вона відразу зрозуміє, у чому різниця.
Насправді ж Софі майже не довелося продавати капелюшки. Після того, як вона день чи два побула в майстерні, а тоді ще один день провела разом із Фанні у магазині тканин і в торговця шовком, мачуха посадила її прикрашати капелюшки. Софі сиділа в маленькій ніші в задній кімнаті крамниці й пришивала троянди до чепчиків та вуалетки до велюрових капелюшків, оторочувала їх шовком, викладала на крисах букетики з воскових ягід і зроблених зі стрічок квітів. Робота їй вдавалася і загалом подобалася. Але Софі почувалася самотньою і трохи нудьгувала. Працівники майстерні були занадто старі, щоби Софі було з ними весело, до того ж ставилися вони до неї, як до сторонньої особи, та ще й такої, котра згодом мала стати тут хазяйкою. І навіть Бессі ставилася до неї так само. Зрештою, Бессі говорила тільки про фермера, за якого збиралася заміж через тиждень після Травневого свята. А ще Софі трохи заздрила Фанні, яка будь-якої хвилини могла вирватися з крамниці у справах до торговця шовком.
Найцікавішим у тому всьому були розмови відвідувачок. Жодна із них не могла купити капелюшок, не обмінявшись при цьому чутками. Софі сиділа у своїй ніші, шила і слухала, що мер терпіти не може зеленини, що замок чарівника Хаула знову перемістився до скель, що невже ж він справді… шу‑шу-шу, шу‑шу-шу… Коли розмова заходила про чарівника Хаула, голоси завжди ставали тихішими, але якось Софі вдалося розібрати, що місяць тому він таки впіймав у долині одну дівчину. «Синя Борода!» — прошепотіли відвідувачки, а тоді знову заговорили на повний голос, мовляв, Джейн Фер’є зробила собі просто обурливу зачіску. Ото вже хто справді не приверне уваги навіть чарівника Хаула, не те що порядних чоловіків. А по-тім, знову пошепки, швиденько і з осторогою згадували про Відьму Пустирищ. Відтак Софі починало здаватися, що чарівник Хаул і Відьма Пустирищ якось пов’язані — або принаймні мають багато спільного.
— Здається, вони просто створені одне для одного. Їх варто було б посватати, — зауважувала вона, звертаючись до капелюшка, який саме прикрашала.
Однак до кінця місяця у крамниці пліткували вже тільки про Летті. Скидалося на те, що кондитерська Цезарі з ранку до ночі була напхом напхана чоловіками, кожний із яких закуповував гори тістечок, вимагаючи, щоби обслуговувала його саме Летті, і тільки Летті. Їй уже зробили десять шлюбних пропозицій. Кандидати різнилися за рангом — від сина мера до хлопця-підмітайла, а вона всім відмовила, заявивши, що ще занадто молода, щоби приймати рішення.
— Що ж, з її боку це розважливо, — сказала Софі чепчикові, до якого саме пришивала шовкову оборку.
Фанні дуже тішилася таким новинам.
— Я знала, що в неї все буде добре! — радісно сказала вона.
При цьому Софі чомусь здалося, ніби Фанні задоволена, що Летті тут більше немає.
— У крамниці капелюшків Летті шкодила би торгівлі, — пояснила Софі чепчикові, прикрашаючи його шовковими стрічками кольору печериць. — Навіть ти, старосвітський і немодний, виглядав би на ній казково. А інші дами дивилися би на Летті й дратувалися б.
З кожним тижнем Софі розмовляла з капелюшками дедалі частіше й частіше. Більше їй ні з ким було порозмовляти. Фанні більшу частину дня бігала десь у місті, залагоджуючи справи або намагаючись залучити покупців, а Бессі була зайнята у магазині, обслуговуючи клієнток і ділячись із ними своїми весільними планами. У Софі з’явилася звичка надягати кожен тільки-но закінчений капелюшок на болванку, так що це виглядало майже як голова без тіла, а потім для розваги розповідати капелюшку, яке тіло буде колись під ним. Софі трохи лестила капелюшкам, адже покупцям теж доводиться лестити.