Звісно ж, вона побачила лише сонячний день у Портхавені, дюжину вітрил, які нависали над дюжиною щогл над дахами навпроти, і зграї чайок, що кружляли в синьому небі.
— Як це складно — бути в кількох місцях відразу! — сказала Софі черепу на столі.
І тут Софі раптом відкрила для себе відразу всі недоліки старечого віку. Її серце стрибнуло, запнулося, а тоді закалатало так, ніби збиралося вирватися з грудей. Було боляче. Софі затремтіла, коліна в неї підігнулися. Вона подумала, що вмирає. Їй насилу вдалося добратися до крісла біля вогнища. Софі впала в крісло, задихаючись і тримаючись за груди.
— Щось сталося? — поцікавився Кальцифер.
— Так. Серце. Там, за дверима, було Опудало! — сапнула Софі.
— При чім тут Опудало до твого серця? — запитав Кальцифер.
— Опудало хотіло сюди залізти. Я страшенно злякалася. А серце… Та ти й так нічого не зрозумієш, дурний юний демоне! — простогнала Софі. — У тебе ж нема серця!
— А от і є, — заявив Кальцифер з такою самою гордістю, з якою він щойно демонстрував руку. — Унизу — там, де розжарена частина поліна. І не називай мене юним. Я на добрий мільйон років старший за тебе! Ну що, можна вже сповільнити Мандрівний Замок?
— Тільки якщо Опудало вже пішло, — сказала Софі. — То що, є воно там, чи ні?
— Не знаю, — відповів Кальцифер. — Воно ж не з плоті і крові, а я дійсно не бачу назовні, я ж тобі говорив.
Софі важко піднялася і знову потяглася до виходу. Їй було недобре. Вона повільно й обережно відчинила двері. За ними проносилися-летіли зелені кручі, скелі та багряні схили, від чого в Софі запаморочилося в голові, але вона схопилася за одвірок і вихилилася назовні, щоби глянути уздовж стіни на Пустирище позаду. Опудало відстало ярдів на п’ятдесят. Воно перестрибувало з однієї вересової купини на іншу з якоюсь лиховісною відвагою, розчепіривши руки-патики, щоб утримувати рівновагу на схилі. Наскільки Софі встигла помітити, Опудало потроху відставало. Але хоча йому бракувало прудкості, зате не бракувало наполегливості. Софі зачинила двері.
— Воно ще там, — сказала вона. — Скаче за нами. Давай швидше.
— Але це сплутає мені всі розрахунки, — вдався в нудні пояснення Кальцифер. — Я збирався обійти пагорби і ввечері повернутися туди, де нас залишив Майкл, саме на той час, щоб його підібрати.
— Тоді рухайся удвічі швидше й обійди пагорби два рази. Давай, треба відчепитися від цієї жахливої штуки! — почала наполягати Софі.
— Що за дурні примхи! — буркнув Кальцифер.
Однак він таки пришвидшив рух Мандрівного Замку. Софі вперше чітко відчула, як навколо неї скрегоче і гуркоче каміння. Вона сиділа в кріслі й думала, вмирає вона — чи, може, все-таки ні. Вона не хотіла вмирати зараз, так і не поговоривши з Мартою.
Минав час; незабаром від швидкого руху все в замку затряслося. Задзенькали пляшки. Череп застукотів об стіл. З полиці у ванній щось впало і плюснулося у ванну, де відмокав блакитно-срібний костюм Хаула. Софі відчула себе трохи краще. Вона знову підібралася до дверей і визирнула назовні. Вітер відразу розтріпав її волосся. Унизу стрімко проносилася земля. Пагорби, здавалося, повільно оберталися навколо замку. Скрегіт і гуркіт мало не оглушили Софі, а дим клубами виривався з коминів і відразу летів назад. Однак Опудало встигло перетворитися на малюсіньку чорну цятку на далекому схилі. Коли Софі визирнула наступного разу, воно зовсім зникло.
— Прекрасно. Отже, на ніч я зупинюся, — сказав Кальцифер. — Бо, щоб ти знала, я цілковито виснажений цією гонитвою.
Гуркіт затих. Речі перестали дрижати.
Кальцифер заснув, як засинає вогонь, сховавшись між полінами, поки вони не перетворилися на рожевуваті циліндри, присипані білуватим попелом, залишивши внизу лише натяк на присутність блакитно-зеленого демона.
До цього часу Софі помітно покращало. Вона пішла і виловила із слизуватої води у ванні шість пакетів і пляшечку. Пакети промокли. Після вчорашнього Софі не наважилася так їх і залишити, тому вона розклала все на підлозі, а тоді дуже обережно посипала зіллям, позначеним етикеткою «СУШИЛЬНИЙ ЗАСІБ». Пакети висохнули майже миттєво. Це надихало. Софі випустила воду з ванни і спробувала «СУШИЛЬНИЙ ЗАСІБ» на костюмі Хаула. Костюм теж висохнув. На ньому й далі були зелені плями, а ще він став ніби меншим, ніж був, проте для Софі було неабиякою приємністю виявити, що нарешті в неї хоч щось вийшло, як треба.