— Пані Ферфакс — друг нашої сім’ї, — сказала Софі. — Звідки мені було знати, що ви також там будете?
— У вас є інтуїція, ось звідки, — відповів Хаул. — Від вас ніщо не сховається. Якби мені довелося залицятися до дівчини, яка живе на айсбергу посеред океану, рано чи пізно — і радше рано, ніж пізно, — я, піднявши голову, побачив би, як ви проноситеся над нами на мітлі. Щиро кажучи, наскільки я вас тепер знаю, я був би навіть розчарований, якби не застав вас — навіть якби опинився на айсбергу — у себе над головою.
— А що, і сьогодні теж ви збираєтеся на айсберг? — парирувала Софі. — Судячи з того, як учора виглядало личко Летті, біля неї вас більше ніщо не тримає!
— Ви несправедливі до мене, Софі, — промовив Хаул глибоко ображеним голосом.
Софі підозріло скосила очі. У відблисках червоного самоцвіту, що висів у Хауловому вусі, його профіль виглядав сумним і благородним.
— Минуть роки, перш ніж я покину Летті, — сказав він. — А насправді я йду, бо сьогодні мені треба знову побачитися з королем. То що, ви задоволені, пані Нишпорко?
Софі не змогла би сказати, чи повірила бодай одному його слову, хоча після сніданку Хаул справді вирушив у Кінгсбері: ручка була повернута вниз червоним. Від Майкла, який спробував розпитати його про загадкове заклинання, Хаул відмахнувся. Майкл, оскільки він, як з’ясувалося, не мав що робити, теж пішов — сказавши, що раз так, то він навідається до Цезарі.
Софі залишилася сама. Вона так і не повірила тому, що Хаул говорив про Летті, але їй і раніше доводилося помилятися в ньому: врешті-решт вона знала про нього тільки те, що їй розповіли Майкл і Кальцифер. Отож Софі зібрала всі блакитні трикутнички і з почуттям провини взялася вшивати їх назад у срібну сіть — усе, що залишилося від костюма.
І коли хтось постукав у двері, Софі аж підскочила, бо вирішила, що це знову Опудало.
— Портхавенські двері, — оголосив Кальцифер, блискаючи пурпуровою усмішкою.
Отже, все гаразд. Софі пошкутильгала до дверей і відчинила їх, повернувши ручку синім донизу.
Назовні виявився візок. Хлопчина років п’ятнадцяти, який сидів на козлах, хотів би знати, чи нема у пані відьми чогось такого, щоби підкови весь час не губилися.
— Зараз гляну, — сказала Софі і зашкутильгала до вогнища. — Що робити? — пошепки запитала вона.
— Жовтий порошок, четвертий слоїк на другій полиці, — прошепотів у відповідь Кальцифер. — У цих чарах головне — вірити, що вони подіють. Як віддаватимеш, гляди, щоби мала впевнений вигляд.
Софі відсипала жовтого порошку на квадратний клаптик паперу — так, як це робив Майкл, гарненько склала його і пошкутильгала до дверей.
— Ось, прошу, хлопче, — сказала вона. — Підкови триматимуться міцніше, ніж якби їх прибити сотнею цвяхів. Чуєш, конику? Тобі увесь рік не треба буде йти до коваля. З вас пенні. Дякую.
День видався гарячий.
Софі довелося відкласти шиття і продати, з допомогою Кальцифера, чари для прочищення стічних труб, чари для розшукування кіз і чари для варіння доброго пива.
І тільки раз вона мала трохи клопоту з клієнтом, який гупав у двері в Кінгсбері. Софі повернула ручку червоним донизу і побачила за дверима розкішно вбраного хлопця, ненабагато старшого за Майкла.
Білий як полотно, весь спітнілий, він стояв на порозі й у розпачі заламував руки.
— Пані чарівнице, заради всього святого! У мене завтра на світанку дуель. Дайте мені що-небудь, щоб я точно переміг. Я заплачу, скільки забажаєте!
Софі озирнулася через плече на Кальцифера, однак той почав корчити гримаси, що мало означати: готових таких препаратів немає.
— Це було б нечесно! — суворо сказала Софі. — І взагалі, дуелі — це погано!
— Тоді дайте що-небудь, щоби було по-чесному! — заблагав хлопчина у відчаї.
Софі глянула на нього уважніше. Він був іще майже зовсім малий (такий собі навіть не юнак, а юначечок) і смертельно наляканий. У нього був характерний зневірений вигляд людини, якій завжди в усьому не щастить.
— Піду подивлюся, чи щось вдасться зробити, — сказала Софі. Вона зашкутильгала до полиць і переглянула слоїчки. Один із них, позначений «КАЄННСЬКИЙ ПЕРЕЦЬ», здався їй найпривабливішим. Софі насипала на квадратик паперу чималу купку. Череп вона переставила ближче.
— Адже ти знаєшся на таких речах краще за мене, — шепнула вона.
Хлопчина нетерпляче зазирав з-за дверей. Софі взяла ніж і поводила ним над купкою перцю, сподіваючись, що це хоч трохи схоже на магічні паси.
— Ти маєш зробити так, щоби двобій був чесним, — пробурмотіла вона. — Чесним. Зрозумів?