— На твоєму місці я би повернулася в Апер-Фолдинг, щоби застати Летті зненацька, — намагалася втовкмачити йому Софі.
Протягом усього наступного дня Хаул то вкладався у ліжко, то раптом чомусь вставав. Коли він лягав, Майкл мусив раз у раз бігати сходами то нагору, то вниз. Коли Хаул підіймався з ліжка і спускався вниз, Майклові доводилося метатися по кімнаті, вимірюючи з ним замок і прикріплюючи до кожного кутка металеві дужки.
Але й у перервах між бурхливою працею Хаул раз у раз з’являвся у хмарах пилу, закутаний у свою тогу, і ставив різні запитання та робив заяви — в основному на адресу Софі:
— Софі, ви забілили вапном усі позначки, які ми зробили, коли винайшли Мандрівний Замок. Може, ви все-таки згадаєте, де були позначки в Майкловій кімнаті?
— Ні, — відповіла Софі, пришиваючи сімдесятий блакитний трикутник. — Не згадаю.
Хаул сумно чхнув і пішов нагору. Однак незабаром він з’явився знов.
— Софі, скажіть, якби ми все-таки вирішили придбати ту крамницю, то що би ми там продавали?
Софі раптом зрозуміла, що сита капелюшками по самі вуха.
— Тільки не капелюшки, — відповіла вона. — Ми ж купуємо магазин, а не бізнес.
— Зверніть свій нелюдський розум на це питання, — попросив Хаул. — Або навіть і подумайте — якщо ви знаєте, що це таке.
І він пішов нагору. Але за п’ять хвилин з’явився знову.
— Скажіть, Софі, чи немає у вас якихось побажань щодо місця розташування інших входів? Де б ви хотіли жити?
Софі відразу згадався будиночок пані Ферфакс.
— Я б хотіла гарненький будиночок і щоб багато квітів, — відповіла вона.
— Зрозуміло, — прохрипів Хаул і знову зник нагорі.
Наступного разу він зійшов униз цілком одягненим. Правда, одягався він за сьогодні вже тричі, тож Софі не надавала цьому жодного значення, доки Хаул не накинув на плечі той самий плащ, що його надягав Майкл, і перетворився на блідого рудобородого чолов’ягу, якого мучив кашель і який притискав до носа червону хустинку. І тут Софі зрозуміла, що Хаул зібрався кудись іти.
— Ви ж тоді зовсім розхворієтеся, — сказала вона.
— Я вмру, і тоді ви всі пошкодуєте, — заявив рудобородий і вийшов за двері, повернувши ручку вниз зеленим.
Десь протягом години після цього Майкл зміг нарешті попрацювати над своїми чарами. Софі дійшла до вісімдесят четвертого блакитного трикутника. Але через годину рудобородий повернувся. Він скинув оксамитний плащ і знову перетворився на Хаула, який кашляв іще сильніше і жалів себе ще дужче, якщо таке взагалі можна собі уявити.
— Я взяв крамницю, — сказав він Майклові. — Там надзвичайно практичний сарайчик на задньому дворі й будиночок по сусідству, так що я купив усе разом. Правда, я не маю уявлення, з яких грошей я зможу за все це розплатитися.
— Може, з тих грошей, які ви отримаєте, коли знайдете принца Джастіна? — запитав Майкл.
— Ти забуваєш, — прохрипів Хаул, — що мета нашої операції — якраз не шукати принца Джастіна. Ми збираємося зникнути.
Хаул зайшовся кашлем, піднявся нагору і ліг у постіль, а там знову взявся чхати так, що аж задвигтіла стеля, — він явно домагався, щоби на нього звернули увагу.
Майклові довелося облишити роботу над чарами і побігти нагору.
Щоправда, нагору могла б піти і Софі, але людина-пес чомусь приліг їй на ноги. Це була ще одна дивна річ в його поведінці. Псові не подобалося, коли Софі робила щось для Хаула. Зрештою, Софі це здавалося дуже навіть розумним. Вона взялася за вісімдесят п’ятий трикутничок.
Майкл бадьоро збіг вниз і повернувся до своїх чарів. Він так радів, що навіть почав підспівувати пісеньці Кальцифера про горщечок, а за роботою балакав із черепом, достоту як Софі.
— Ми будемо жити в Маркет-Чиппінгу! — говорив він до черепа. — Я зможу щодня бачитися з моєю Летті!
— Ти ж саме тому і розповів Хаулові про крамничку? — запитала Софі, засиляючи нитку. Пішов уже вісімдесят дев’ятий трикутничок.
— Звичайно! — весело відповів Майкл. — Мені про неї сказала Летті, коли ми намагалися придумати, як би нам тепер бачитися, щоби все було, як раніше. Ось я їй і запропонував…
Його перебив Хаул, який з’явився на сходах, тягнучи за собою покривало, неначе шлейф.
— Я не сумніваюсь у тому, що ви бачите мене востаннє, — хрипко промовив він. — До речі, забув сказати, що пані Пентстеммон ховають завтра в її маєтку під Портхавеном, тож мені треба почистити цей костюм.