Але в цей момент Хаул прокинувся трішечки більше — і запитав:
— Що ви тут робите?
— Та ось, принесла вам костюм, — відгукнулася Софі, а тоді квапливо зачовгала вниз.
Судячи з усього, Хаул знову заснув. Принаймні він більше не виходив зі своєї кімнати. І навіть коли Майкл і Софі вранці прокинулися, згори до них іще якийсь час не долинало жодного звуку. Вони теж, як тільки могли, намагалися не потривожити чарівника. Ідея Хаула побувати на похороні пані Пентстеммон їм обом здавалася вкрай невдалою. Майкл обережно вибрався з Мандрівного Замку, щоби погуляти між пагорбами з людиною-псом. Софі тихесенько готувала собі сніданок, сподіваючись, що Хаул проспить церемонію. Коли Майкл повернувся з прогулянки, чарівник усе ще не з’являвся. Людина-пес жахливо зголоднів. Софі відчинила шафку — подивитися, чи не знайдеться там чого-небудь для собаки, і раптом на сходах почулися надзвичайно повільні кроки Хаула.
— Софі, — з докором у голосі покликав він. Чарівник стояв, притримуючи двері, які вели на сходи, рукою, що потопала у величезному блакитному, розшитому сріблом рукаві.
Другою рукою Хаул ніяк не міг дотягнутися до другого такого ж величезного рукава. Софі вдалося розрізнити обриси цієї руки, над якою трішечки відстовбурчувалася воістину неймовірних розмірів оборка коміра. Усі сходи за спиною в Хаула ховалися під хвилями збільшеної чарами тканини. Унизу гігантський блакитний зі сріблом камзол сягав щонайнижчої сходинки. Ну, а дорогоцінний шлейф зникав десь у глибині спальні чарівника.
— Ой! — викликнув Майкл. — Хауле, це я винен, я…
— Ти? Дурниці! — закричав Хаул. — Почерк Софі я впізнаю за милю! Адже тут у нас — милі тканини! Софі, дорога, де мій другий костюм?
Софі швиденько принесла шматки сіро-червоного костюма з комори, куди заховала їх напередодні.
Хаул уважно роздивився те, що залишилося від його улюбленого вбрання.
— Ну, це вже щось, — кивнув він. — А я вже чекав, що він виявиться настільки маленьким, що я не зміг би його розгледіти. Дайте-но мені їх сюди. Всі сім.
Софі простягнула Хаулові сіро-червоний згорток.
Хаул, хоч і не відразу, вивільнив свою руку з бездонних глибин блакитно-срібного рукава, просунувши її у щілину між двома гігантськими стібками, і забрав у Софі згорток.
— Зараз, — заявив він, — я збираюся на похорон. Благаю вас обох утриматися на час, доки мене не буде, від будь-яких, навіть найбезневинніших, дій. Я бачу, що Софі зараз перебуває у пречудовій формі, тому щиро сподіваюся, повернувшись, застати розміри цієї кімнати у старому, себто незміненому вигляді.
Він з неабиякою гідністю пішов у ванну, шпортаючись у блакитному зі сріблом костюмі. Решта костюма плавно посунула за ним, зісковзуючи зі сходинки на сходинку і шурхочучи по підлозі. Коли Хаул зник у ванній, весь камзол опинився на першому поверсі, але штани все ще з’їжджали по сходах. Хаул причинив двері у ванну і почав затягувати туди костюм — ніби рибалка, що витягує сіті з води. Софі, Майкл і людина-пес мовчки спостерігали, як по підлозі ривками сунуть ярди голубої зі срібним шиттям тканини, часом прикрашеної срібним ґудзиком завбільшки із добру диню, де‑не-де скріпленої дивовижними рівними стібками, котрі нагадували вишивку канатом. Костюма і справді було, напевно, не менш як з милю.
— Здається, я все-таки десь помилився у цих чарах, — зітхнув Майкл, коли за дверима ванної зник останній важкий фестон.
— Хіба ж тебе не попереджали? — буркнув Кальцифер. — Ще полінце мені, будь ласка.
Майкл подав Кальциферові поліно.
Софі нагодувала людину-пса. Більше ніхто ні на що не наважився, тож вони так і стояли, жуючи хліб з медом, і чекали, коли Хаул вийде з ванни.
Чарівник вийшов з ванни десь аж за дві години, оточений хмаркою пари. Цього разу він пахнув вербеною. Хаул був весь у чорному — весь, з голови до п’ят. Костюм — чорний, черевики — чорні, ба навіть волосся — чорне, причому не просто чорне, а з таким же синім, воронового крила, відливом, що й у міс Ангоріан. Сережка у його вусі перетворилася на видовжену підвіску з чорного бурштину. Софі стало цікаво, чи чорне волосся теж було знаком пошани до пані Пентстеммон. Вона погодилася з покійницею: чорна шевелюра Хаулові страшенно личила. Вона підкреслювала насичений зелений колір його очей. А ще Софі надзвичайно цікавило, котрий із двох Хаулових костюмів став тепер чорним.
Хаул начарував собі чорну носову хустинку і висякався. Шибка у вікні задеренчала. Чарівник взяв зі столу шматочок хліба з медом і понадив за собою людину-пса. Людина-пес явно йому не повірив.