Потім, ще до настання спеки, вони притягували весь цілоденний запас квітів у крамницю і розставляли їх у строкатій колекції глечиків і відерок, що їх Хаул познаходив по різних закутках десь у дворі. Посудинами слугували навіть семимильні чоботи. Мабуть, ніщо на світі, міркувала Софі, прилаштовуючи в чоботи пучки гладіолусів, ніщо на світі не могло би яскравіше засвідчити, наскільки Хаул охолов до Летті. Йому навіть стало цілком байдуже, чи візьме Софі семимильні чоботи, чи ні.
Поки Софі з Майклом рвали квіти, Хаул майже завжди встигав зникнути. І ручка тоді неминуче виявлялася повернута вниз чорним. З’являвся він зазвичай до сніданку — як і раніше, в чорному, із замріяним виразом обличчя. Котрий із костюмів ховався під чорним обличчям, чарівник Софі так і не сказав. «Я ношу жалобу за пані Пентстеммон», — повторював він. А якщо Майкл чи Софі запитували, чому він завжди зникає в один і той же час, та ще й у такий дивний спосіб, Хаул ображався і знизував плечима: «Хочете поспілкуватися з учителькою — обов’язково піймайте її до уроків». І на дві години зникав у ванній.
Тим часом Софі з Майклом одягалися в щось краще і відкривали крамницю. На гарному вбранні наполягав Хаул. Він вважав, що це привабить покупців. Софі у відповідь наполягла на тому, щоби і в неї, і в Майкла були фартухи. У перші дні після відкриття мешканці Маркет-Чиппінга просто розглядали вітрину, але всередину не заходили. Але тепер крамничка стала дуже популярною. Люди, яких Софі знала все своє життя, стали приходити і закуповувати квіти цілими оберемками. Ніхто не впізнавав Софі, і їй від цього ставало якось надзвичайно дивно.
Усі думали, начебто вона старенька матінка Хаула. Але якраз цим Софі була вже сита по зав’язку. «Я його тітонька», — заявила вона пані Цезарі. Отож її стали звати тітонькою Дженкінс.
Коли в крамниці з’являвся Хаул — у чорному фартуху в тон костюма — торгівля зазвичай була в розпалі. Хаул же сприяв тому, що торгівля ставала іще жвавішою. Саме тоді Софі остаточно переконалася в тому, що чорний костюм — насправді той, зачарований, сірий з червоним. Отож коли Хаулові випадало обслуговувати яку-небудь даму, вона неодмінно йшла, купивши принаймні вдвічі більше квітів, аніж збиралася. Зрештою, як правило, Хаул умів заморочити жінкам голову аж настільки, що вони купували квітів навіть і вдесятеро більше. Незабаром Софі помітила, що жінки заглядають у крамницю, але не заходять, якщо бачать усередині Хаула. «Воно й зрозуміло, — думала Софі. — Коли хочеш купити одну-єдину трояндочку в петлицю, то навряд чи зрадієш, несподівано для себе ставши власницею трьох дюжин орхідей». І коли Хаул почав годинами просиджувати в сарайчику на задньому дворі, Софі не стала вмовляти його повернутися в крамницю.
— Не питайте мене ні про що, я і так вам усе скажу: я готую неприступні чари проти Відьми, — пояснив він. — Коли я все закінчу, вона не зможе сюди потрапити.
А тим часом у Софі іноді виникали труднощі з нерозпроданими квітами. Софі було боляче бачити, як за ніч вони в’януть. Проте вона помітила, що квіти залишаються зовсім свіжими, якщо з ними розмовляти. Тоді вона стала подовгу балакати з квітами. Софі попросила Майкла зробити зілля для підживлення квітів — і щосили експериментувала, ставлячи їх у відра, у раковину, в ночви, і навіть розміщуючи деякі з них у тій самій ніші, де вона ж таки колись прикрашала капелюшки. Стало очевидним, що деякі рослини залишаються свіжими по декілька днів. Зрозуміло, це надихнуло Софі на подальші експерименти.
Вона розгребла в дворі купу попелу, а тоді посадила там кілька рослин, пристрасно і жагуче над ними бурмочучи. Так Софі вдалося виростити троянду кольору морської хвилі — й це страшенно її втішило. Пуп’янки цієї троянди спершу здавалися майже чорними, а коли квіти розпускалися, пелюстки все більше синіли і голубішали, а тоді врешті-решт робилися майже такого ж кольору, що й Кальцифер. Це так захопило Софі, що вона витягнула із мішечків під балками жменьку висхлих корінців і спробувала проростити і їх. І коли їй це таки вдалося, Софі сказала собі, що ще ніколи в житті не була такою щасливою.