— Що сталося? — запитала Софі, просовуючи голову між стовпчиками поруччя.
— Зустріч регбійного клубу! — з гідністю пробелькотів неслухняним язиком Хаул. — А хіба ви не знали, що я захищав кольори свого університету, пані Нишпорко?
— А вас самого хто захистить, якби що до чого? — запитала Софі.
— Я народився, щоб зріти дива, — нагадав їй Хаул, — де невидимий світ — лиш для мене ява, і я саме йшов до ліжка, коли ви загородили мені дорогу. Я знаю, де всі минулі роки і хто дідьку копито розтрощив-таки…
— Йди ляж, дурню, — спросоння порадив йому Кальцифер. — Ти п’яний.
— Хто, я? — образився Хаул. — Запевняю вас, друзі мої, я зовсім тверезий!
Він піднявся і побрів нагору, тримаючись за стіну, ніби боявся, що як тільки він її відпустить, та відразу ж кудись утече. Зрештою, двері спальні таки справді від нього втекли.
— Так, це була брехня! — зізнався чарівник, намагаючись пройти крізь стіну. — Моє блискуче безчестя стане мені спасінням…
Він ще кілька разів гримнувся у стіну — у кількох різних місцях, — а тоді нарешті знайшов двері спальні і вломився в них. Софі було чути, як він там падає на підлогу і нарікає, що ліжко не хоче стояти на місці і кудись від нього втікає.
— Він просто нестерпний! — сказала Софі і вирішила негайно звідси піти.
На лихо, весь цей шум розбудив Майкла, а також Персіваля, який спав на підлозі у Майкловій кімнаті. Майкл спустився вниз і повідомив, що вони вже остаточно прокинулися і можуть піти назбирати квітів для віночків на свято Середини літа, поки не почалася денна спека. Софі була не проти востаннє вийти на квітковий луг. Надворі стояв теплий молочний туман, наповнений ніжними пахощами і приглушеними кольорами. Софі пошкутильгала по траві, пробуючи болотистий ґрунт ціпком і прислухаючись до щебету і свисту тисяч пташок. Їй було по-справжньому жаль звідси йти. Вона погладила вологу атласну лілію і торкнулася фіолетової квітки з нерівними пелюстками і довгими тичинками, повними пилку. Озирнулася на високий чорний Мандрівний Замок, що розсікав туман за ними. Тяжко зітхнула.
— Він усе тут поліпшив, — зауважив Персіваль, кладучи оберемок гібіскусів у летюче корито Майкла.
— Хто? — запитав Майкл.
— Хаул, — відповів Персіваль. — Спочатку тут були тільки кущі, та й ті дрібні і сухі.
— То ви згадали, що бували тут і раніше? — збуджено запитав Майкл. Він усе ще думав, що Персіваль — то насправді принц Джастін.
— Здається, я ходив тут із Відьмою, — невпевнено промовив Персіваль.
Вони притягли в крамницю аж двоє ночов квітів. Софі помітила, що коли вони заходили вдруге, Майкл обернув ручку над дверима кілька разів. Очевидно, це було якось пов’язано з тим, щоби не пустити у Мандрівний Замок Відьму. Після того, звичайно ж, їм довелося наробити віночків для свята Середини літа. Це забрало купу часу. Софі збиралася перекласти цю роботу на Майкла з Персівалем, але Майкл був занадто зайнятий тим, що задавав Персівалю хитромудрі запитання, а Персіваль працював дуже повільно. Софі розуміла, чому Майкл так розхвилювався. Навколо Персіваля витала якась дивна аура: здавалося, він чекав, що ось-ось щось повинно статися. Це змусило Софі замислитися, чи він ще й досі якоюсь мірою не перебуває під владою Відьми. Так що більшу частину віночків їй довелося сплести самій. Якщо вона й думала про те, щоби залишитися і допомогти Хаулові оборонятися від Відьми, то тепер ці думки розвіялися, як дим. Хаул же, який міг би за одним махом сплести всі ці віночки, вдавшись до чарів, хропів так голосно, що Софі чула його навіть у крамниці.
Вони плели ті віночки так довго, що ще й половини не доплели, як уже настав час відчиняти крамницю. Майкл приніс їм хліба з медом, і вони підкріплялися на ходу, відбиваючи натиск першої хвилі покупців. І хоча день Середини літа, як це завше буває з такими святами, у Маркет-Чиппінгу видався похмурим і холодним, півміста, вирядившись у своє найкраще вбрання, прийшло в крамницю купувати віночки і квіти. Як завжди, на вулиці вирував натовп. Наплив покупців був такий, що Софі вдалося пробратися на сходи, а тоді далі, у комору, вже тільки ближче до полудня. «Вони стільки виторгували, — думала вона, пакуючи у вузлик свій старий одяг і дещо з харчів, — що Майклів запас у вогнищі збільшиться щонайменше вдесятеро».
— Ти прийшла поговорити зі мною? — запитав її Кальцифер.
— Зачекай хвильку, — відмахнулася Софі, перетинаючи кімнату з вузликом за спиною. Їй не хотілося, щоби Кальцифер зчинив галас стосовно своєї угоди. Вона простягнула руку, аби зняти зі стільця свій ціпок, — і тої ж миті хтось постукав у двері. Софі завмерла з витягнутою рукою, запитально дивлячись на Кальцифера.