Їй вдалося звільнитися майже повністю, крім ніг, коли хмара знову пронеслася проти світла. Софі побачила, як у пролам устрибнула ще одна постать. Цього разу постать мала чорні розвіяні рукави. Це був Хаул. Софі чітко бачила його силует: чарівник стояв, склавши руки на грудях, і спостерігав за битвою. Якусь мить здавалося, що він збирається дозволити Відьмі й Опудалу самим з’ясувати стосунки. Але тут зметнулися довгі рукави — Хаул здійняв руки. Перекриваючи вигуки й удари, Хаул прокричав одне довге незрозуміле слово — і пролунав протяжний гуркіт грому. Опудало і Відьма здригнулися. Між колонами коминів зазвучали громові розкоти, відбиваючись луною, і кожне відлуння забирало із собою часточку магічної хмари. Вона зникала в шурхотах і відлітала в темних вихорах. А коли від хмари залишився лише найтонший білий серпанок, висока фігура з кіскою захиталася. Здавалося, що Відьма розчиняється у тумані, вона ставала дедалі білішою і тоншою. Врешті-решт серпанок розсіявся, і тоді Відьма з легким стукотом обсипалася на підлогу. Коли стихло безліч слабких відлунь, Хаул з Опудалом замислено дивилися один на одного поверх купи кісток.
«Чудово!» — подумала Софі.
Ціпком вона відчистила з ніг оранжеву гидоту і пішла до безголової фігури на троні. Фігура діяла їй на нерви.
— Ні, друже, — сказав Хаул Опудалу, яке стрибнуло прямо в купу кісток і стало порпатися в них ногою. — Ні, її серця ти тут не знайдеш. Воно — в її вогненного демона. Думаю, він уже давно її подолав. Як же це все-таки сумно.
Софі тим часом зняла шаль і акуратно закутала нею безголові плечі принца Джастіна.
Хаул зауважив:
— Здається, решта того, за чим ти шукав, тут.
І покрокував до трону, а Опудало поскакало поруч.
— Наскільки це мені знайомо! — кинув чарівник Софі. — Я зі шкіри пнуся, щоби добратися сюди, а ви тут собі мирно прибираєте!
Софі підвела на нього очі.
Як вона і боялася, у контрастному світлі, що лилося крізь пролам у стіні, стало видно, що Хаулові не захотілось ні поголитися, ні навіть зачесатися. Його очі все ще були червоні, а чорні рукави подерлися в кількох місцях. При такому освітленні Хаул мало чим відрізнявся від Опудала. «Ой, лихо! — подумала Софі. — Напевно, він дуже любить міс Ангоріан».
— Я прийшла сюди за міс Ангоріан, — пояснила вона.
— А я сподівався, що коли влаштую візит до вас усієї вашої родини, то це вас зупинить! — скривився Хаул. — Але де там!
Тут Опудало стрибнуло просто перед Софі.
— Мене послав чарівник Саліман, — повідомило воно невиразним голосом. — Я стерегло його кущі на Пустирищах, коли його схопила Відьма. Він вселив у мене всю свою магію, яку лише зміг, і наказав мені прийти йому на порятунок. Але на той час Відьма вже розтерзала його на частини, які сховала в різних місцях. Мені було дуже важко. Якби ви своїми словами знову не вдихнули в мене життя, я б нічого не зміг зробити.
У такий спосіб Опудало відповіло на запитання, які йому задавала Софі, перш ніж вони обоє кинулися сюди.
— Отже, коли принц Джастін замовляв чари пошуку, вони вказували на тебе, — сказала Софі. — Але чому?
— На мене або на череп, — озвалось Опудало. — Між нами кажучи, ми найкращі його частини.
— А Персіваль зроблений з чарівника Салімана і принца Джастіна? — уточнила Софі — і подумала, що Летті це навряд чи втішить.
Опудало знову кивнуло зморшкуватою головою-ріпою.
— Обидві частини сказали мені, що Відьма вже розлучилася зі своїм вогненним демоном і що саму Відьму мені вдасться перемогти, — сказало воно. — Дякую вам за те, що ви дозволили мені скакати вдесятеро швидше.
Хаул знаком підкликав його.
— Перенеси це тіло в замок, — звелів він. — Там я з вами розберуся. Нам із Софі треба повернутися, поки вогненний демон не зумів прорвати мою оборону.
Він обхопив Софі за кістляву талію.
— Ходімо. Де семимильні чоботи?
Софі вперлася:
— Але ж міс Ангоріан…
— Ви що, не розумієте? — сказав Хаул, тягнучи її до проламу. — Міс Ангоріан — це і є вогненний демон! Якщо він проникне в Мандрівний Замок, Кальцифер його впіймає — і я теж!
— Я так і знала, що все зіпсую! — зойкнула Софі, сховавши обличчя в руках. — Він був у нас уже двічі. Але вона… він пішов!