Цілком імовірно: звідки їм відомо, хто очолює групу, хто старший, хто резидент?
Скільки вже рація не виходить в ефір? Третій день… Федір ніс її з собою – отже, він міг очолювати групу?
Звичайно, міг, і Смерш спокійно зітхнув, відрапорувавши куди слід, що німецьку резидентуру в місті ліквідовано, – і їм спокійніше, і начальство задоволене.
Для чого ж панікувати, ніхто його не шукає, а він втрачає дорогоцінні дні на п'ятому поверсі в м'якому кріслі…
Але хто його тримає тут? Одягнути шинель, що висить у передпокої, забрати гроші й документи, дістатися найближчого телефону, подзвонити Палківу…
Однак як вчили в «Цепеліні»?
Не гарячкуй. Витримка й розсудливість, добре зважити всі шанси. Кранке особливо наголошував: аналіз фактів, холоднокровність, врахування всіх умов…
А Грижовська в енкаведистів. І хто може дати гарантію, що навіть така жінка не скаже все, що знає.
А якщо сказала, то його шукають. Обов'язково шукають, і варто вийти на вулицю…
Гаркуша пішов до етажерки й вибрав нову книжку. Слава богу, знайшовся німецький письменник, якийсь Стефан Цвейг, Гаркуша ніколи не чув про такого, проте німецький письменник, та ще так гарно виданий, не може бути поганим.
Щоправда, видавали червоні, а вони навряд чи надрукували б щось проти себе – зрештою, всі книжки на етажерці видані червоними, не хочеш, не читай, однак що ж робити?
Треба загадати Стефанії, аби дістала газет та журналів, тут у Львові ще є німецькі видання, правда, їй не можна казати, щоб принесла саме німецькі, нехай тягне, що потрапить під руку, дурна жінка, гадає, що й справді обкрутила його.
Але треба вигадати пристойний привід, чому сидить удома й не висовує носа на вулицю…
Не так уже й складно: ниркова хвороба чи просто дається взнаки стара рана й лікарі заборонили йому виходити. Однак Стефанія почне клопотатися, нирки потребують дієти, а йому дієта зараз, перед переходом лінії фронту, абсолютно протипоказана, після рани ж мусили лишитися шрами, – а де їх візьмеш?
Найкращий варіант – контузія, нервовий розлад після неї. Це виправдовуватиме всі його забаганки й дивацтва, принаймні тижневе відкладання їхнього весілля виглядаме зовсім нормально, й Стефанія мусить примиритися з цим.
Дійшовши такого висновку, Гаркуша підбадьорився і ще з пройшовся по квартирі. Шкода, нема радіоприймача, слухав би німецьке зведення, звичайно, брешуть, та іноді навить брехня іде на користь.
А Стефанія жінка чіпка, подумав нараз, он яку квартиру відхопила, певно, в ній за німців мешкала людина заможна – меблі гарні, з червоного дерева, й диван у вітальні великий і м'який. На підлозі килим, правда, дещо потертий, однак ще зовсім пристойний, і, коли б він був справді рядовим червоним майором, не завагався б ані на хвилину. Стефанія розуміється на всіляких утіхах і усвідомлює, що життя стає значно приємнішим, коли спиш на м'якому широкому ліжку та їси з тарілок тонкого фарфору.
Та й квартира зовсім непогана. Від передпокою з вішалкою і дзеркалом ліворуч дві кімнати з широкими вікнами на вулицю. Праворуч кухня, за нею через коридорчик ванна, в коридорчику велика комірчина. Стефанія замкнула її, та що Гаркуші замки, вже встиг відімкнут її й обстежити Стефаніїні скарби. Нічого особливого, кілька суконь, пальто з лисячим коміром, на полицях банк з мукою та крупами, копчена ковбаса й консерви – дурна жінка, для чого замикати? Тим більше від коханого чоловіка.
Треба натякнути, щоб не робила цього, навіть не натякати, просто сказати, що в нього вистачить грошей і на нове пальто, і на гарні сукні, навіть показати гроші, дати дві тисячі чи більше, аби купила на базарі фруктів та горілки, чарка йому не завадить, легше переноситиме самотність, та й взагалі горілка бадьорить і надає впевненості!
Гаркуша згадав, що в буфеті стоїть недопита пляшка, дістав, потримав у руці, покалатавши, та поставив назад: ні, пити самому – остання справа, п'ють від безнадії чи нудьги, а в нього все гаразд, як кажуть, тимчасові труднощі, а хто застрахований від них? Краще він вип'є за вечерею разом із Стефанією, після невеличкої пиятики й любовні втіхи приємніші – Гаркуша посміхнувся, згадавши, що виробляла з ним вночі Стефанія: все ж жінка в такому віці приємніша за недосвідчене дівча.
Гаркуша розгорнув книжку, однак навіть німецький письменник не пробудив у ньому цікавість – переживання якоїсь жінки, кому це потрібно, світ хвилюють зовсім ініш проблеми, насамперед війна, і правильно казав Кранке: тільки під час війни справжній чоловік може виявити свої найкращі якості.
Отак, як він, Гаркуша!
Однак з Гаркушею треба кінчати. Нехай з'явиться на світ капітан Степан Панасович Ралько. Документи па нього справжні, головний спец «Цепеліну» по документів Валбіцин казав, що не фальшивка, справжня офіцерська книжка капітана, захопленого в полон.
Гаркуша дістав її, розгорнув і вдивлявся довго, наче це й не звичайнісінький документ, а щось справді варте уваги. Поклав офіцерську книжку, продовольчий атестат та ініш документи на ім'я Ралька до лівої кишені гімнастерки. Подумав трохи й засунув туди ж гроші сотеннимн купюами, гімнастерку вдень одягав, а вночі клав поруч себе на тумбочку, аби Стефанія не нипшорила по кишенях.
Документи на ім'я Гаркуші полишив у шинелі, що висіла в передпокої, засунув до сумки паку грошей, поклав її там же на туалетний столик: був упевнений, що жінка обов'язково зазирне до неї, навіть хотів цього – більше поважатиме…
Не знімаючи чобіт, Гаркуша простягнувся на дивані й задрімав. Спав тихо й сторожко, звик так спати, як лісовий звір, – спати й все чути, аби прокинутися за найменшої небезпеки. Втім, яка небезпека в затишній квартирі посеред тилового міста, але, тихо посопуючи, чув навіть цокання маятника стінного годинника, який також лишився Стефанії від попереднього пожильця.
Гаркуша спав, прокидався і знову засинав, нарешті йому набридло спати, ліниво підвівся з дивана й подався на кухню, щоб заварити чаю. Скоро мусила повернутися Стефанія, вона розігріє борщ і дасть на друге щось м'ясне, обіцяла принести відбивні, Гаркуша відчув голод, згадавши про м'ясо з підсмаженою картоплею, міг би й сам розігріти борщ, та вирішив обмежитися чаєм з бутербродами, слава богу, хліб свіжий і є масло та ковбаса.
Гаркуша подумав: Стефанія, певно, й не знає, що існують на світі холодильники, він бачив такі холодильні шафи в німців, сюди вони ще не дійшли, а шкода, продукти в них зберігаються довше, та й взагалі приємно в літню спеку витягнути з білої шафи пляшку холодного пива.
Пива в Стефанії не було, це, правда, не дуже засмучувало Гаркушу, то німці не можуть існувати без гамбурзького чи баварського чорного, він обійдеться і чаєм – Гаркуша дочекався, поки закипіла вода, й насипав у чайник повну, з гіркою, ложечку справжнього чаю – для чого йому заощаджувати Стефаніїні запаси? Чекаючи, поки чай завариться, Гаркуша відрізав товстий кусень хліба, намастив маслом і потягнувся до ковбаси, та шерех за дверима насторожив його. Точно, хтось стояв за вхідними дверима, Гаркуша почув це з кухні, він дав би голову на відсіч, що хтось піднявся до сходової площадки, мабуть, повернулася Стефанія і шукає ключ у сумочці, – Гаркуща полишив ковбасу й присунувся до дверей, що вели з кухні до передпокою: так і є, Стефанія, нарешті вона знайшла ключ, вставила йогоу шпарину й повертає.
Замок клацнув, і Гаркуша ступив уперед, задоволено посміхнувшись, – все ж занудився в порожній квартирі.
Слава богу, він помітив їх раніше, ніж вони його: двері зарипіли й відчинилися обережно, у вузькій щілині Гаркуша побачив смугляве обличчя і погон – інший на його місці розгубився б, секундної розгубленості вистачило б, щоб люди за дверима зорієнтувалися в ситуації і кинулись на нього, та Гаркуша мав блискавичну реакцію, ця реакція не раз перевірялась у «Цепеліні» й виручала його в сутичках з вартовими під час переходу лінії фронту, виручила вона його і зараз – Гаркуша ступив пружний крок назад до кухні й причинив за собою двері, замкнувши на засув. Почув стукіт чобіт у передпокої, хтось навалився на двері – Гаркуша витягнув пістолет, готовий стріляти, минула секунда чи дві, а він уже усвідомив, що програв, бо відступу не було: все ж енкаведисти вийшли на нього й даремно він самовтішався і гадав, що обвів їх навколо пальця.