У двері вдарили ще раз – Гаркуша вистрілив і відступив до коридорчика, тепер йому лишалося якнайдорожче продати життя: мав обойму в пістолеті й ще одну запасну…
Притулився спиною до дверей ванної – зручна позиція і він встигне розстріляти всю обойму, поки «смершівці» перетнуть кухню.
У двері вдарили знову, і Гаркуша вистрілив ще раз – хвала богові, квартира стара й двері міцні, виламати їх не так уже й просто.
Нараз Гаркуша подумав, що, зрештою, це не має значення, все одно двері довго не витримають і жити йому лишилося лічені хвилини. Так, може, хвилин п'ять чи трохи більше, він ще може відступити до ванної, енкаведистам доведеться ламати ще одні двері, та все одно виламають, а він розстріляє свою другу обойму…
А з ванної відступу нема – лише віконечко на п'ятому поверсі.
Але ж є вузький карниз…
Тільки згадавши цю вузьку смужку на п'ятиповерховій висоті, Гаркуша відчув холод на спині. Ширина карниза не більше долоні, по ньому не пройти й цирковому акробату. Правда, до даху сусіднього будинку всього кілька метрів – ні, не пройти, все одно зірветься ї впаде в кам'яний мішок. Неминуча смерть, але й тут смерть, а там, може є кілька шансів із ста, можливо, лише один шанс, а тут жодного, треба приліпитися до стіни, рятівні три чи чотири метри, потім круто розвернутися і стрибнути на коньок черепичного даху, влучити саме на коньок і не послизнутися, бо дах крутий і нема на,чому затриматися.
Ні певно, він не матиме там жодного шансу.
Але ж і тут нема.
Гаркуша вистрілив і позадкував до ванної. У двері вдарили, вони затріщали, однак Гаркуша вже прослизнув до ванної. Просунув ніжку табуретки у ручку дверей і кинувся до вузького віконного отвору.
Тепер вікно піддалося легко, Гаркуша протиснувся в нього, намагаючись не дивитися вниз, у бездонну, як здавалося йому тепер, прірву, прилип до холодної шерехатої цегли й ступив перший крок.
Гадав, не втримається і полетить у безодню, серце стислося від ляку, та шерехата стіна буцім притягувала його, він переставив ногу й обережно просунувся знову, руки мов пристали до цегли, Гаркуша зусиллям відліпив долоні й ступив ще крок, потім ще…
Куточками очей бачив, як наближається рятівний червоний гостроконечний черепицевий дах, він просувався до нього повільно, але впевнено, і поступово м'язи на ногах перестали тремтіти й знову стали пружними – ще два кроки, ще крок, він уже над дахом, лишається зовсім мало…
Останній крок був, певно, найважчий, Гаркуша скосував очима на гребінь, тепер тільки повернутися і стрибати, просто повернутися він не міг, усе одно впав би, і Гаркуша застиг на мить, заспокоюючись, глибоко втягнув у себе повітря, різка повернувся, на якусь частку секунди завмер на карнизі, потім не витримав рівноваги, проте в останню долю секунди зорієнтувався і стрибнув просто на гребінь, намагаючись потрапити на нього обома ногами, Відчув сильний удар, послизнувся, в голові запаморочилося від болю та останнім зусиллям утримав рівновагу, навалився грудьми на гребінь, вчепившись руками в холодну черепицю, підтягнувся і сів на коньок верхи.
Знову зітхнув глибоко й поповз гребенем до горищного віконечка. Повз, притискаючись до слизької й нерівної черепиці, обдираючи руки, та не помічав болю, бо знав: до врятування лишилося кілька метрів.
Повз і не вірив у порятунок – лише дотягнувшись ногою до даху над віконечком, знову повірив у себе, сильним ударом ноги вибив віконну раму й сковзнув на горище. Падаючи, встиг востаннє роззирнутися – начебто йому пофортунило, вулиця вузька, гребінь не проглядається навіть з протилежного тротуару, й ніхто його не помітив.
А енкаведисти, певно, ще ламають двері до ванної…
На горищі було темно, двері тут замикалися на замок. Гаркуша розігнався і вдарив у них усією вагою тіла, замок не витримав і зірвався, одразу починалися круті сходи і він побіг ними, не криючись, не мав часу, – жодної секунди, бо контррозвідники, звичайно, негайно оговтаються та перекриють і що вулицю.
Толкунов запізнився на якусь мить, мабуть, менше, ніж на секунду, встиг побачити за дверима злякане обличчя, та засув брязнув саме тоді, коли він навалився на,двері, і мало не одразу на кухні вдарив постріл – у дверях над самісіньким капітановим плечем утворилася дірка. Толкунов нахилився і відступив убік – Бобрьонок, розігнавшись з передпокою, навалився на двері, та вони витримали, майор моментально відхилився праворуч, і куля пробила дірку саме там, куди він ударив корпусом.
Розшукувачі стали обабіч дверей і перезирнулися. Справа нечекано ускладнилася, зненацька взяти шпигуна не вдалось, тепер він відстрілюватиметься до кінця і може не пошкодувати кулі навіть для себе. Хотілося ж узяти живим, і Бобрьонок, перезирнувшись з Толкуновим, мовив голосно і впевнено:
– Слухайте, Гаркуша, чи як вас там? Ваше становище безнадійне, сподіваюсь, розумієте це? Здавайтеся!
Ніхто не відповів, за дверима панувала мертва тиша і, коли б Бобрьонок не знав точно, що Гаркуша може лише вистрибнути з п'ятого поверху, міг би подумати: шпигунові вдалося якось врятуватися.
Опустившись на коліна, він приклав вухо до дверей, та не почув жодного шереху. Здивовано перезирнувся з Толкуновим, – невже шпигун щось вигадав?
Але що?
Вони з капітаном обстежили точно таку ж квартиру на другому поверсі: в передпокої дві кімнати ліворуч, і кухня з ванною праворуч, вікна кімнат виходять на вулицю, з кухні – до бічного завулка, з ванної – не вікно, вузька щилина до двору на сусідній вулиці, Костьольна й бічний завулок на всяк випадок блоковані, єдиний шлях відступу в шпигуна – стрибати з п'ятого поверху…
Бобрьонок знову перезирнувся з Толкуновим, капітан зрозумів його без слів – безшумно відступили до передпокою і, розігнавшись, разом ударили в двері. Затріщали, та витримали, проте Гаркуша не стріляв, ж, розшукувачі трохи впевненіше розбіглися ще раз, і нарешті двері впали. Толкунов упав разом з ними, стріляючи навмання, а Бобрьонок затримався на мить, схопившись за одвірок і готовий ухилитися від кулі, та йому вистачило одної миті, аби впевнитися, що шпигуна в кухні нема, а двері до ванної зачинені. Виламати їх було важче, відчинялися до кухні, та все ж розшукувачі спробували вибити їх з розгону. Не піддалися, навіть не затріщали, а шпигуй знову не стріляв, логіки в його поведінці не було, Бобрьонок гадав, що відстрілюватиметься з коридора, намагаючись якнайдорожче продати життя, а він замкнувся у ванній і мовчав.
Майор швидко оглянув кухню, шукаючи, чим скористатися, аби висадити двері, тут стояла лише шафа й круглий стіл, тоді Бобрьонок метнувся до кімнат, побачив у першій канапу, разом з Толкуновим вони притягли її до кухні, н двері не витримали першого ж удару.
Полишивши канапу, Толкунов кинувся до отвору, що утворився, стрибнув і відразу впав на підлогу, рятуючись від кулі, та постріл не ляснув, а ззаду вже набігав Бобрьонок. Але у ванній нікого не було, й капітан на мить повірив у нечисту силу, яка забрала з собою шпигуна. Однак лише на мить, бо майор уже стояв на стільчику біля розчиненого вузького віконця і визирав униз.
Отже, шпигун вистрибнув…
Бобрьонок також подумав, що Гаркуша вирішив покінчити з життям. Але на дні кам'яного колодязя не побачив тіла, проте око одразу зачепилося за карниз, зовсім непомітний знизу, і майор збагнув, як саме вдалося врятуватися шпигунові. Он віконечко на даху сусіднього будинку вибите, однак ще не все втрачене.