— Де я? — запитав його Трубачов.
— Ви у добрих друзів, і вам нічого турбуватися, — заспокійливо сказав чоловік.
— А точніше?
— Якщо це вас так цікавить, то ви — в притулку святого Себастяна, — відповів чоловік, продовжуючи стояти посеред кімнати.
— Ага, значить ви — місіонер? — догадався Трубачов.
— Слуга господній, — нахилив чоловік голову. — З ім'ям нашого господа Всевишнього на устах, під ферулою святого мученика Себастяна, який прийняв стільки страждань в ім'я спасіння своїх братів, я допомагаю бідним жителям цієї країни, закинутої далеко від цивілізованого світу.
— Дякую вам за допомогу, — сказав Олег. — Мені, здається, було дуже погано, я впав з коня, у мене стріляли… Все це мов уві сні.
— Не треба зараз згадувати про те, що було з вами в пустині, — підійшов ближче місіонер. — Ви відпочинете у нас і потім зможете продовжити свою подорож. Зараз же я до ваших послуг. Моє прізвище Томберг, доктор Томберг. Я сподіваюся, що ми з вами здружимось і…
— Якщо вас не лякає таке здруження, — усміхнувся Олег і назвав себе.
— О, мене нічого не лякає, — запевнив його доктор Томберг. — Стільки років жити тут самотньому, забутому всіма, серед диких людей — це хоч кого зробить відважним, позбавленим всякого страху.
— І давно ви тут живете, пробачте за цікавість? — запитав його Трубачов.
— Дуже, дуже давно, — запевнив його місіонер. — Я розповім вам про це потім, коли ви видужаєте остаточно.
— Але я себе й зараз добре почуваю, — спробував встати з ліжка Олег.
— Ні, ні, лежіть, лежіть, — притримав його Томберг. — Вам необхідний спокій. Зараз вам принесуть поїсти, потім ви поспите, а вже завтра ми з вами зможемо навіть прогулятися. Дайте-но ваш пульс…
Він довго держав руку Олега, думаючи про щось своє, і одпустив її тільки тоді, коли дужий молодий перс з зеленою чалмою на голові вніс до кімнати вечерю.
Побажавши приємного апетиту, доктор Томберг зник. Олег спробував було заговорити з персом, але той тільки глипнув на нього великим чорним оком і мовчки вийшов з кімнати.
«Дивний притулок» подумав Трубачов, беручи паличку кебаба[26] і вмочаючи його в червоний від перцю соус.
Спав він погано: всю ніч непокоїли думки про те, де зараз професор і Елла, що з Кайнаровим, куди поділися Зрбі і його товариш. Але, незважаючи на це, ранком він був цілком здоровий, і доктор Томберг не знайшов у ньому ніяких ознак перенесеного удару.
— Давайте заздалегідь домовимося, — сказав Олегові доктор Томберг, — що кожен з нас залишається самим собою і не намагається впливати на іншого, нав'язуючи йому свої погляди. Я прекрасно розумію, як мало може бути спільного між молодим радянським вченим і скромним слугою господнім, який виконує волю й розпорядження ватіканської конгрегації пропаганди віри. Я знаю, що ви не вірите в бога і ніколи не повірите в нього, і тому зовсім не намагатимусь похитати ваші переконання. Я знаю, що ви зможете привести безліч незаперечних історичних доказів того, як іменем бога робилися на землі зовсім не божі справи. Ви, наприклад, можете розповісти, що фінікійський Молох вимагав принесення в жертву дітей, що богиня Тавріди вдовольнялася лише тоді, коли бачила кров чужинців, що кельтські друїди приносили в жертву своїм невблаганним богам всіх полонених, хто б вони не були: воїни, жінки чи діти, що бог, проголошений Магометом, вимагав підняти зелений прапор священної війни проти всіх іновірців і що, нарешті, служителі християнського бога перевершили усіх інших жерців у своєму вмінні проливати кров, вигадавши хрестові походи, інквізицію, убивства з-за рогу і провокуючи війни цілих народів…
— Ого, та ви й самі добре розправилися з усіма богами, — вигукнув Олег. — Дивуюся, як ви можете після цього виконувати свою місію.
— На світі є дещо вище земних чвар, суперечок, страждань і боротьби. Бо людина послана в цей світ лише для того, щоб добиватися спасіння своєї душі і думати про вічне блаженство…
— Ви, здається, першим починаєте порушувати свою ж умову не нав'язувати один одному своїх думок, — нагадав місіонерові Трубачов.
— Прошу пробачення, — спохватився Томберг. — Ходімо краще я вам покажу своє скромне господарство.
Притулок являв собою велику кам'яну будову з безліччю круглих, теж кам'яних куполів, що заміняли дах. Будинок не був чимсь єдиним, а складався з кількох башт і чотирикутників, зліплених докупи досить безладно й без достатнього смаку. Трохи збоку виднілися господарські будівлі, за будинком розстилалася велика й рівна площадка, в кінці якої пінився білий гірський потік. Дикі голі гори обступили притулок з усіх боків, і він, не огороджений, мав доволі беззахисний вигляд серед цих кам'янистих громад.