Лікуванню це захворювання практично не піддається...
Цитата — як інформація для роздумів
«...А ось тепер цікаве запитання: звідки відомо, що царевич Дмитрій страждав епілепсією? Дивовижно, але дані про цю хворобу царевича усіма істориками беруться тільки з «углицької справи». Всі свідки дружно стверджували, що Дмитрій страждав «падучою» хворобою, але невідомо, чи була ця хвороба вродженою, а якщо ні, то все одно неясно, з якого віку він захворів, — а чи хворів царевич Дмитрій на епілепсію взагалі? Чи не була ця «падуча» симуляцією, що робилася з намови матері та інших осіб, зацікавлених у створенні образу «хворого царевича»? В ту епоху ставали дорослими. рано, і син Івана Грозного міг бути здоровіший розумом, як його ровесники нині, а мова йшла про трон — у таких випадках принци (царевичі) будь-яких країн, виховані з раннього дитинства відповідним способом, і поводилися відповідно до обставин. Деякі історики гадають: царевич Дмитрій не загинув в Угличі, а був підмінений з метою майбутнього захоплення влади сімейством Нагих...» («100 великих загадок истории». — Москва: «Вече», 2002).
Ця версія також пояснює, чому царевич Дмитрій ні в монастирях, де він перебував роками, ні в Польщі, де пізніше з’явився як чернець Гришка Отреп’єв, ні під час походу на Москву, ні за свого царювання в Кремлі ніколи не хворів на «падучу». Нападів епілепсії у нього — жодного! — ніхто й ніколи не спостерігав. Він був абсолютно здоровим молодим чоловіком. То де ж поділася його епілепсія, якою він буцімто страждав в Угличі за свого малолітства? Царевич вилікувався? Але ж відомо, що від епілепсії — навіть за сучасних досягнень медицини — не виліковуються.
Запитання, запитання...
2 червня 1591 року «Освячений собор» і Боярська дума ухвалили: «Царевичу Дмитрію смерть учинилась Божим судом». На тій підставі (використавши висновок урядової слідчої комісії) Боярська дума так і ухвалила: «Судьба царевича была в Божьих руках, а на все Его воля».
Коротко і... не зовсім ясно. Власне, зовсім не ясно, адже протоколи слідства так і залишилися таємницею для сучасників. У народі знали тільки про смерть царевича — несподівану, нез’ясовану і загадкову.
Згодом до Москви урочисто-шанобливо привезуть мощі нового чудотворця святого великомученика Дмитрія, царевича з Углича. Буде збудована — з роками — вельми гарна церква царевича Дмитрія на Крові в Угличі.
І ось починаючи з 1602 року в Москві почали ширитись чутки, що царевич Дмитрій тоді в Угличі у 1591 році, себто одинадцять років тому, насправді врятувався і всі ці роки переховувався у надійних людей та по монастирях, а це й об’явився.
Царем тоді в Московії був Борис Годунов.
Борис Годунов (1552—1605)
Годунови належали до захирілого боярського роду, але один з них, Дмитрій Годунов, потрапив в опричний корпус і зробив при дворі Івана Грозного непогану кар’єру. Його небіж Борис після смерті батька увійшов у сім’ю дядька і рано опинився при дворі. Пізніше він побрався з дочкою Малюти Скуратова, а його сестра стала жоною царевича Федора, чим він значно зміцнив своє становище. Він і далі успішно просувався по службі, не дивлячись на небезпечну близькість до підозрілого царя та його опричників, і в тридцять років став боярином.
Після смерті Івана Грозного виявився біля самого керма влади. В результаті найгострішої боротьби в боярській верхівці він до 1595 року при Федорі Іоанновичу (синові Івана Грозного) став фактичним правителем Московської Русі. Годунову вдалося отримати перемогу над суперниками, організувавши справу так, щоб патріарх Іов «умовляв» Бориса прийняти корону. Тут він сповна виявив свої здібності майстра закулісних інтриг, політичних комбінацій, вмілого поєднання силових засобів з підкупами й умовлянням. У роки правління Федора і в перші роки свого царювання Борис Годунов чимало зробив для зміцнення Московської. держави та дворянства, здійснив успішні зовнішньополітичні заходи, розширив торгові відносини з європейськими державами. Його повелінням були закладені міста Царицин, Самара, Саратов, Томськ та ін.