Але його заходи, спрямовані на прикріплення до землі селян і зміцнення кріпосного права, привели до збідніння населення, а неврожаї 1601—1603 років і страшний голод поставили країну на межу загибелі. З’ява Лжедмитрія I і війна, що почалася, довершили справу: Борис Годунов, який багато хворів, помер у квітні 1605 року від апоплексичного нападу.
Звинувачення в тому, що Борис Годунов був винуватцем загибелі малолітнього царевича (за умови, що царевич Дмитрій і справді тоді загинув) в Угличі, які поширювалися і за його життя й міцно увійшли в народні передання та пізнішу історію, не можуть вважатися доведеними фактично. І не підтверджуються сучасними дослідниками. Більше того, нині визнано, ще смерть Дмитрія не була в інтересах Бориса і не входила у його плани.
Та й до всього ж правителем Московської Русі в рік загибелі царевича Дмитрія, як і пізніше, аж до 1598 року був Федір Іоаннович...
Цар Федір Іоаннович (1557—1598)
Федір, син Івана Грозного був останнім царем з роду Рюриковичів. До загибелі старшого брата Івана, убитого Грозним, йому була приготовлена доля удільного князя подалі від Москви.
Він був одружений з Іриною Годуновою, сестрою Бориса і племінницею близького до царя боярина Дмитрія Годунова. Дітей у них не було, і коли Федір виявився спадкоємцем престолу, Іван Грозний надумав його розлучити з дружиною, але син учинив спротив батькові. Від народження він був розумово і фізично неповноцінним: «скорбєл ногами». (Хоча, як точніше — головою.) Він був дуже набожним, але при цьому любив дикі забави, що нерідко закінчувалися кров’ю, та «потехи» на кшталт бою мисливця з ведмедем. Блідий на вид, він завше посміхався, і його посмішка просто сяяла, вражаючи оточуючих своєю неприродністю. Грозний справедливо вважав, що син його Федір не здатний керувати державою, тож у заповіті призначив опікунську раду в складі чотирьох бояр-регентів, членів Боярської думи. Коронація відбулася 31 травня 1584 року. Хворобливий, слабкої статури Федір не витримав довгої церемонії і передав знаки царської влади — скіпетр і державне яблуко — двом боярам. Він узагалі не був готовим до ролі царя, не вмів владарювати, йому не під силу було виконувати навіть двірцеві ритуали, що були надто обтяжливими для нього, слабака із слабаків. Тож Федір в основному віддавався релігії. За його розпорядженням на Русі було засноване патріаршество (першим прийняв цей найвищий духовний сан митрополит Іов.)
Федора називали «тихим», себто недоумкуватим. Проте роки його правління відзначилися найгострішою боротьбою за вплив між боярськими кланами та зміною «головних осіб». До цієї боротьби приєднувалися міські низи, постійно чинився розбій у державі, як нині кажуть, порядка не було й на гран. За часів царювання Федора Русь вела війни із Швецією, кримськими татарами і турками, на півдні з’явилися нові фортеці, почалося успішне завоювання (власне, продовжилося) Сибіру.
Жорстока боротьба серед бояр не затихала й на день. В результаті перемогу отримав Борис Годунов і його оточення. Впливом на слабоумного царя Борис завдячував своїй сестрі, цариці Ірині, яка мала над мужем велику владу.
Після смерті Федора Іоанновича, згідно з його духовним заповітом, Москва мала присягати його вдові, але цариця Ірина (казали, ще вражена убивством царевича Дмитрія в Угличі, що лучилося за сім років до кончини Федора, брата його по батькові) постриглася в черниці і решту життя провела в Новодівичому монастирі, заснованому «на Москві» князем Василієм III на так званому Дівочому полі. («По преданию, название этого места произошло во времена владычества над землей русской монголо-татар, когда будто бы «москвичи приводили туда девиц в дар варварам, а при отдаче их подносили на головах своих монголо-татарским послам молоко и мед в серебряных позолоченных чашах».)
До ста великих загадок історії (Атлантида, Всесвітній потоп, боввани острова Пасхи, місце знаходження батьківщини шумерів, етруски і їхня таємниця, місце знаходження могили Александра Македонського (чи Чингісхана), загадка сфінкса, чаша Грааля, доля Жанни д’Арк (чи була вона спалена), хто був Залізна маска, посмертна таємниця Моцарта, хто убив Наполеона, хто стріляв у Леніна, чи був убитий Йосиф Сталін, таємниця Янтарної кімнати, убивство Джона Кеннеді та багато-багато інших) належить досі так достовірно й не розгадана потаєминка «Чи загинув в Угличі царевич Дмитрій?».
Сьогодні існують лише вельми суперечливі дані. Хоча на перший погляд, ніби й достовірні — одні історики з документами в руках свідчать: загинув, був убитий; інші — теж з фактами на руках — доводять: ні, не був убитий, а був підмінений іншим хлопчиком, якого й убили — під виглядом царевича Дмитрія... Тож царевич Дмитрій тоді уцілів, в Угличі була лише інсценізація його «загибелі».