… Маріам пригорнулася до нього. Гурій міцно обійняв її, почав цілувати мокре, солоне обличчя, шию.
— Кохай мене, цілуй! І тут цілуй, і тут… Раббах-дивар-ранам…
………………………………………………………………………….
Вони сиділи на теплому піску, на нічному безлюдному пляжі. На їхні голі плечі були накинуті будівельні спецівки, які Гурій приніс зі своєї припаркованої неподалік машини. Крізь монотонний гуркіт прибою іноді пробивався щебет птахів.
— Я на все життя запам’ятаю той день, коли ти стояв біля мольберту з олівцем у руці і малював лева. Пам’ятаєш?
— Так.
— О, це було для мене справжнім дивом. Я тоді зрозуміла, що люблю тебе. Слава Бох, я тєбьє люплю, — повторила Маріам ламаною українською.
Вона обережно доторкнулася до його волосся, провела рукою по його бороді, наче бажаючи впевнитись, що це не сон. Потім лягла на пісок, витягнувшись і піднявши руки до нічного неба:
— Знаєш, колись у дитинстві я часто вимислювала, що начебто я заблукала в пустелі. Лягала вдома на підлогу, закривала очі і уявляла, що бачу навколо гадюк, левів, орлів.
Слухаючи її, Гурій взяв у руку її стопу, обережно струсив з неї піщинки і почав розминати її пальці.
— А ще я хочу, щоби ти мене малював. Лише мене одну і нікого більше. Обіцяєш?
— Так.
— Я буду твоєю відданою дружиною і твоєю натурницею. Жодна жінка на землі не зможе бути для тебе кращою за мене натурницею. Чуєш? Твої картини виставлятимуться у найпрестижніших галереях. Ти мені віриш?
— Так, вірю. Він підніс її стопу до свого обличчя і почав цілувати кінчики її пальців.
— Колись ти напишеш картину, як я стояла на молі і годувала чайок. Ти ж зрозумів, що я тобі позую, правда?
Звільнивши свою ногу з його рук, Маріам сіла. Раптом відштовхнулася руками від піску і піднялася. Стала перед Гурієм, скинувши з себе спецівку, залишившись повністю голою.
Наспівуючи якусь східну мелодію, вона почала ходити перед ним, виразно вихляючи стегнами і клацаючи пальцями, виконуючи якийсь танок. Підходила до Гурія зовсім близько і нахилившись, простягала до нього свої руки, звабливо рухаючи пальцями:
— Брах-рам, ба-раб-ха. Нумо, Гуре, нумо! Гурій підтримав її гру: став карачки, почав повзати за Маріам по піску, кумедно рикаючи:
— Р-р! Р-р!
***
Наступного дня машина Гурія зупинилася неподалік від знайомого коптського храму. Він витягнув з багажнику дві великі щойно куплені валізи, щоб скласти туди речі Маріам.
… Маріам впустила його до кімнати. На здивування Гурія, він не побачив там очікуваного безладу, який зазвичай супроводжує збори перед від’їздом. Усе тут було на своїх звичних місцях: столики для писання ікон, поличка з книжками, розсунута ширма, за якою стояло ліжко. Словом, жодних змін.
Лише біля ікони Марії Єгипетської горіло чомусь багато свічок, і в кімнаті дуже пахтіло воском.
Маріам тримала на руках кицьку. Вона була спокійною, але виглядала втомленою. Дивилась на Гурія впритул.
— Я знала, чим це закінчиться. Мені казали, що я не повинна бачитись із тобою; і авва Серапіон казав це, і ігуменя, і всі решта. Але я нікого не слухала.
Гурій хотів щось сказати, але вона перебила:
— Я буду за це горіти у вогні. Бр-ра! Гх-рам, риш-хем… — перейшла на коптську. — Іди. Маєш забути все, що було вчора. Я все тобі набрехала, я тебе ніколи не кохала. Мені просто захотілося чоловіка, просто потрібно було трахнутись, неважливо з ким. Маєш забути мене. Іди…
— Ні. Я піду звідси лише з тобою, — він демонстративно кинув на підлогу валізи.
Так вони стояли мовчки один проти одного.
— Мрр-ряу! — голосно нявкнула кицька, яку Маріам різким рухом скинула з рук.
— Добре, — відповіла спокійно, сердито зиркнувши очима.
Раптом відбулося щось незрозуміле, неосяжне. Маріам піднесла
руки до свого обличчя і, не змінюючи виразу, мовчки стала сильно дряпати своє обличчя від чола — до низу, і по горлу. Її обличчя відразу покрилося тонкими звивистими лініями порізів, з яких просочились крапельки крові.
— Іди, благаю тебе, іди. Або я роздеру себе до кісток.
***
Через кілька днів Гурій повернувся туди, але двері у келію Маріам було зачинено. Він стукав, смикав дверну ручку, але ніхто в кімнаті не відгукнувся.
— Вона поїхала до Єгипту, — сказав, підійшовши, авва Серапіон, впритул дивлячись на Гурія. В очах священика був докір. — Вона просила передати добі твою недописану ікону. Почекай мене тут, зараз я її принесу.
— А-а! — Гурій застогнав, наче від болю, притиснувши кулаки до очей.
Глава 11
Порожньо стало у світі. Гурій постійно чув її голос. Образ Маріам ввижався йому майже в кожній незнайомій жінці.
Він розумів, що вони з Маріам — з різних світів, пам’ятав її слова про те, що черниці заручені із Небесним Нареченим.
Так-так, все правильно, все вірно. Але ж Маріам не черниця! Вона послушниця — звичайна жінка, яка живе у монастирі. Сама ж неодноразово казала йому про те, що не прийняла чернецтво, мовляв, ще не гідна. Це означає, що ніяких обітниць вірності вона нікому не давала. Вона вільна сама розпоряджатися своєю долею!
І чому за стільки років вона не прийняла чернецтво? Могла, але не прийняла. Мабуть, боїться обірвати останню ниточку, що пов’язує її з нашим грішним світом. Не впевнена, що це дійсно її шлях — навіки закрити себе в монастирських стінах.
І взагалі, багато вона придумала про своє життя, прикрасила, нафантазувала! Не була вона ніякою блудницею, не танцювала ні в яких борделях, не знімала чоловіків на єгипетських курортах! Вже хто-хто, а Гурій колись з цією публікою був добряче знайомий.
Чи, може, вона насправді бажає стати святою, новою Марією Єгипетською? Хоче прославитись своєю святістю на весь світ?
Він знайшов електронну адресу того монастиря в Каїрі, де жила Маріам, написав туди листа на ім’я ігумені. Отримав суху, коротку відповідь, в якій ігуменя просила марно не турбувати сестру Маріам. «Їй, бідоласі, і без цього зараз важко. Будь ласка, не пишіть нам більше».
Він не здавався, у листах благав ігуменю, щоб вона дозволила Маріам відповідати йому хоча б раз на місяць, хоча б раз на півроку. Але більше не відповідала на його листи сувора ігуменя.
***
Вся його туга за Маріам виливалася у живописі. Він зображав її у різному антуражі і різних образах: біля розп’яття — черницею на колінах; біля дзеркала — із повзаючими по її тілу зміями; оголеною на молі, в оточенні чайок.
Ніколи раніше Гурій так розкуто не працював пензлем. Сміливо наносив на полотно мазки масляної фарби, кожна лінія була лаконічною, наповненою експресією.
Іноді, витерши ацетоновим розчином забруднені руки, Гурій підходив до недописаної ікони Марії Єгипетської, що стояла біля станку на книжній поличці. Дивився на смиренне і суворе обличчя великої святої. Він хрестився і, взявши ікону, торкався губами до зображення.
В такі хвилини він якось особливо відчував присутність Маріам — відчував гранично виразно, так, наче міг до неї доторкнутись. Маріам гладила його бороду, тихо наспівувала якусь безкінечну тужливу східну мелодію, позувала йому як прекрасна натурниця.
Глава 12
На Мангеттені, між Бродвеєм та П’ятою авеню, в районі 50-х – 60-х вулиць, знаходяться фешенебельні готелі, бутики світових брендів і дорогі магазини антикваріату та ювелірних прикрас. У розкішних готелях цього району зупиняються великі бізнесмени та політики; він — улюблене місце туристів, котрим подобається дивитись на дорогі речі в магазинах і перейнятись відчуттям безкінечного свята «столиці світу». Якщо вам доведеться опинитись на Мангеттені, обов’язково візьміть таксі і відвідайте ці квартали, навіть якщо у вас в кишенях негусто.
Відносно нещодавно там відкрився новий художній салон, де виставлені на продаж картини, ювелірні прикраси та антикваріат. Відкриття пройшло з великою помпою, вражаючою навіть для Нью-Йорка, який багато чого бачив на своєму віці: зібрався бомонд, були і представники міської влади. Преса рясніла інформацією про цю подію, на кількох каналах ТБ крутили рекламні ролики та інтерв’ю із власником салону, в метро, на автобусних зупинках і навіть в аеропорту — всюди замиготіла реклама «Russian Modern Art». Таку назву для салону, кажуть, придумав сам власник — містер Філіп.