Маркіза де Сад
П’єса в трьох діях
За мотивами
«Життєпису маркіза де Сада»
Тацухіко Сібусава
Маркіза де Сад
Місце дії:
Париж, салон в особняку пані Монтрей
Час дії:
Дія перша — восени 1772 року
Дія друга — наприкінці літа 1778 року
Дія третя — навесні 1790 року.
Дійові особи:
Рене, маркіза де Сад
Пані Монтрей, мати Рене
Анна, молодша сестра Рене
Баронеса де Сіміан
Графиня де Сен-Фон
Шарлота, покоївка пані Монтрей
Дія перша
Г р а ф и н я д е С е н — Ф о н (убрана в амазонку, зі стеком у руці, роздратовано походжає салоном). Оце так запросини! Пані Монтрей сама запропонувала завітати якось дорогою з проїздки, і в перший же візит змушує на себе чекати!
Б а р о н е с а д е С і м і а н. Не будьте надто суворою до пані Монтрей! Вона ніяк не отямиться від жахливої історії з зятем.
Г р а ф и н я. Невже? Але ж то було цілих три місяці тому!
Б а р о н е с а. Схоже, час не поменшує її гризоти. Вона майже ні з ким не бачиться, відколи сталося… ну, це… ну, ви розумієте…
Г р а ф и н я. «Ну, це, ну, ви розумієте»! Завжди й усюди кажемо «ну, це, ну, ви розумієте», значливо підморгуємо одне одному, красномовно посміхаємося. А як розібратися (зі свистом розтинає стеком повітря. Сіміан затуляє руками обличчя), усе просто.
Б а р о н е с а. Пані де Сен-Фон! Хіба так можна! (Хреститься.)
Г р а ф и н я. Так-так, усі від цього відхрещуються. Але кожен знає, усім своїм єством відчуває,
про що йдеться. Чи не так, баронесо де Сіміан?
Б а р о н е с а. Ні, я й гадки не маю, про що мова.
Г р а ф и н я. Не вірю!
Б а р о н е с а. Повірте! Адже Альфонса я знаю з дитинства. Ніби зараз бачу, який він був гарний золотоволосий хлопчик. А на різні неподобства я затуляю очі й вуха.
Г р а ф и н я. Воля ваша. А от я на свій спосіб не пошкодувала зусиль, аби за три місяці дізнатися якнайбільше та якнайдокладніше про ваше «ну, це, ну, ви розумієте». Зараз я вам розповім усе, як є! Затуляйте вуха! (Сіміан вагається.) Ну що ж ви? (Розтинає стеком повітря.) Затуляйте, затуляйте! (Лоскоче вухо Сіміан кінчиком стеку. Сіміан пересмикується й закриває вуха долонями.) Отак краще. Отже, три місяці тому, двадцять сьомого червня, маркіз Донасьєн-Альфонс-Франсуа де Сад і його слуга Латур вирушили до Марселя. Рано-вранці вони з’являються на четвертому поверсі будинку такої собі Марієти Бореллі, де на них чекають сама Марієта, двадцяти трьох років, і ще три дівчини — Маріанна, вісімнадцяти років, та двадцятирічні Маріанета й Роза. Зрозуміло, всі чотири — повії.
(Сіміан, і далі затуляючи вуха, здригається.) Овва, та ви чуєте? Мабуть, очима…
Маркіз де Сад убраний у кавалерійський мундир — сірий кітель із блакитною підбивкою, шовкова камізелька кольору дикої помаранчі, сірі панталони. Його золотаве волосся прикрашає капелюх із пером. Він має при собі шпагу й ціпок із круглим золотим держаком.
Отже, маркіз у кімнаті, де чекають чотири дівиці. Він дістає з кишені кілька золотих і каже, що першою залишиться з ним та, хто відгадає, скільки монет у нього в руці. Вгадує Маріанна. Маркіз залишає її й Латура, інших поки що випроваджує з кімнати. Ті двійко вмощуються на ліжку, маркіз однією рукою шмагає дівицю (розтинає стеком повітря), а другою… ну, другою пестить лакея самі знаєте, де. Однією рукою — повію (раз по раз змахує стеком у повітрі), другою — лакея…
Б а р о н е с а. О господи! (Хреститься й шепоче молитву.)
Г р а ф и н я. Хрестіться, хрестіться. Краще розчуєте. (Сіміан, похопившися, знову прикриває вуха.) А так на святі знаки не стане. (На цей раз Сіміан хреститься.) Певно, воля божа, щоб ви це чули.
(Сіміан приречено слухає далі.)… Так от. Альфонс наказав називати лакея «ваша милість маркіз», а себе, наче пахолка, «любчиком».
Далі, відіславши лакея, Альфонс дістав кришталеву бонбоньєрку з золотою крайкою й став годувати дівчину анісовими цукерками, примовляючи: «Бери-бери, корисно, це вітрогонне!».
Б а р о н е с а. Ой-ой!
Г р а ф и н я. Але насправді це було любовне зілля! З сушених жуків та шпанської мушки. Ну, ви самі знаєте…
Б а р о н е с а. Та звідки ж!
Г р а ф и н я. А даремно! Не завадило б навіть і спробувати колись. Маріанна з’їла сім чи вісім цукерок. Далі маркіз…
Б а р о н е с а. Альфонс іще щось удіяв?
Г р а ф и н я. Пообіцяв дівчині луїдор, якщо вона зробить «ну, це… ну, ви розумієте».
Б а р о н е с а. Це?
Г р а ф и н я. Так, ваше улюблене «ну, це… ну, ви розумієте»… Бачите скульптуру Венери на галявині в садку? Уранці сонце падає спереду, мармурові стегна Венери аж сяють. Через півдня сонце обійде садок і сідатиме за ліс. На що, по-вашому, впаде його проміння?