По другому покрику сатани швидко вискочив із землі, неначе оврашок, патер з проголеним тім'ям, у чорній капотці, себто в сутані, низенько вклонився та й спитав: «А чого вам треба, пане сатано?» — «Тю на твого батька! — скрикнув сатана, зареготавшись на все пекло. — По-яківському се ти убраний?» — «Се на мені єзуїтська одежа, — одказав Фарнагій всміхаючись, — дуже шпарко заволали, так не в, спів у свої тілеса перекинуться». — «Що ж ти там робив?» — спитав сатана, витріщившись на його. «Те робив, — каже Фарнагій, — що з ласки вашої звеліли, щоб розігнать те райське братерство ляхів з козаками: так отеє теперечки з'єднався я з патерами-єзуїтами і став між ними найстаршим, як вони там кажуть: од мажором, а де й глоріум [16], єнералом у переях. Та й моторні ж в біса, сучі сини, ті єзуїти! — додав Фарнагій, мотнувши в'язами, — нічого корить, з ними обійдусь і без чортів. Отеє недавно тільки перебрались у крулевство, будемо запроваджувати школи, колегіяти, будувать кляштори [17], костьоли, а там згодом і унію підсунемо. Отоді вже заведуться ляхи з козаками і почнуть один одного товкти та шпарить; а щоб ще гірш їх роздратувать, то ми деяких живцем замуруєм по кляшторах, деяких спалим, у інших жили витягнем, не одному гарячого сала за шкуру заллємо; на тім світі зробим їм пекло, і до віку вічного нас згадуватимуть». — «Гляди, — перехопив сатана, — щоб того не сталось, що з аріянами: хирява шляхта на сеймі знов усе догори ногами переверне!» — «Не бійтесь, вельможний пане сатано, — усміхаючись, одказав Фарнагій, — я їм вигадав таку трійчатку, чи пак дисциплінту, що як почустрим нею невгомонну шляхту років з двадцять, то де той і глузд, і гонор у їх подінеться: з панів переведуться на шолудивих кошенят!..» — «Те-те-те! — скрикнув сатана, вищирившись, — спасибі тобі, Фарнагію, за твою вигадку! Дуже дякую… Теперечки і сам бачу, що буде: розумному досить. На віки вічні розійдуться ляхи з козаками. Ляхи з лукавства та з гонорства зведуться на невідь-що і так одуріють, що жінки між ними стануть розумніші од чоловіків. Вони будуть у жінок прихвосні, а нам воно й на руку ковінька… Накину я на їх німецького батька, московським морозом окочу та ще жидівського пива їм наварю, та й нехай п'ють, поки не луснуть. А у тих шмаровозів-козаків спалю усі слободи, хутори і не оставлю ні одної церкви, усі віддам жидам на оренду; зроблю з козачої матері мачуху і запроваджу між ними панство!»
Та й роздратував же мене такою річчю, диявольський син! Як крикну я: «Брешеш, сатано, ніколи сього не буде!..» І як стусону у ворота раз, удруге, та так їх з петлями з прогоничем і випер, та вкупі з ними і сам хряпнувся якраз на самого сатану і всю чортову старшину. Чорти перелякались, та врозтіч, а я як ухоплю чорта-патера за ноги і давай ним, неначе келепом [18], трощить бісів. Вони тікають від мене, а я, мов помелом, їх мету та все далі у пекло пру та пру; дуже-таки розлютувався і сам себе не тямив. А тут дивлюсь — неначе вулиця яка, усе казани, казани з гарячою смолою і сіркою, а в тих казанах киплять грішники; так я як ударю патером по казану, то він і перевернеться, гаряча смола та сірка, неначе вогненна річка, розливаються, а душі грішників пищать, як курчата, та ховаються по кутках.