Вячеслав Кондратьев у журналі Верховної Ради РФ «Родина» пише: «Увы, режим, который не жалел людей и в мирное время, не мог жалеть их тем более в войну, спасая собственное существование. Клянясь народом, большевики всегда видели в нем лишь материал для осуществления своих утопических идей, да, думаю, и идеи-то эти являлись лишь прикрытием для патологического стремления властвовать. Власть ради власти — вот, наверное, это было главным: сперва власть над одной страной, затем — над всем миром». [23]
Російська концепція ведення війни найвиразніше сформульована ще Троцьким: «Не можна вести маси людей на смерть, не маючи в арсеналі командування смертної кари. Треба ставити солдат перед можливістю смерті попереду і неминучості смерті позаду». [24]
У цьому ж варварському дусі 16 серпня 1941 року сталінська влада видала наказ № 270: «Расстреливать безжалостно дезертиров, бойцов, сдавшихся в плен. А если они решатся на это, пусть знают, что их семьи будут вынуждены испить самую горькую чашу». [25] Під цим документом стоїть і підпис Жукова.
17 листопада 1941 року Сталін підписав наказ № 0428, який зобов'язував військо при відступі до Москви спалювати й руйнувати всі населені пункти. «Выдающихся смельчаков за отважные действия по уничтожению населенных пунктов представлять к правительственной награде». Раньше деревни сжигали только части СС для борьбы с партизанами, теперь же это приказали делать советским солдатам». [26]
Якою треба бути бездушною людиною, щоб виправдовувати це московське дикунство!
Ви кажете про визвольну місію Радянської армії, а ось що пише Кондратьев: «Менее всего Сталин и его окружение стремились к освобождению Европы, они стремились к другому: прибрать ее к своим рукам». [27]
Ви заперечуєте, що Росія була імперією. Тож почитайте «дневниковые записи Чуева о его беседах с Молотовым: «… воспользоваться победой в войне, чтобы расширить социалистическую империю!» Чуете, генерале Іщенко, слова Молотова: «расширить социалистическую империю!»
Часто червоні партизани були не захисниками українських мирних жителів від німецьких окупантів, а навпаки, навмисне провокували жорстокі розправи над невинними людьми. Як пише Кондратьев: «Вот висит немецкое объявление, что за убитого немецкого солдата будет сожжена деревня, в которой это произошло. Ну, казалось бы, по-человечески партизанам пожалеть бы жителей деревни, ан нет, солдата убивают, деревня немцами сжигается, жителям жить негде, деваться некуда, кроме как идти в лес к партизанам. Достигнуты две цели: население начинает ненавидеть оккупантов еще больше, партизанские отряды пополняются людьми… Партизаны сражались с немцами, но они же и терроризировали население оккупированных областей». [28]
Такими «методами», за провокаціями червоних партизанів окупантами були спалені сотні українських сіл разом з невинними мирними жителями. Існує статистика цих звірств, зокрема на Чернігівщині, звідки я родом, було спалене село Клюси Щорського району, а також Озеряни Варвинського району, у якому живими було спалено 365 мирних жителів, у тому числі — дітей і жінок.
«АРМІЯ-ВИЗВОЛИТЕЛЬКА»
Ви називаєте Червону Армію армією-визволителькою. Думаю, що армію можна називати визволителькою, коли вона вигнала окупанта і сама вийшла з країни, надавши їй можливість розвиватися за своїм розсудом, а коли вона вигнала окупанта, а сама залишилася і підпорядкувала собі країну, то це не визволення, а заміна однієї окупації іншою.
Можете заперечити це визначення різниці між визволенням і зміною окупації? Очевидячки, не заперечите, бо ж воно логічне. А коли визначення правильне, то, застосувавши його до західних союзників і до СРСР, бачимо: західні союзники звільнили Північну Африку, Близький Схід, європейські країни з-під німецької окупації, вийшли звідти й дали країнам можливість розвиватися за своїм розсудом. СРСР, вигнавши німців з України та країн Середньої Європи, не вийшов звідти, а залишився там, знищив їхні держави й організував у них свої порядки, знищив демократію і всі політичні партії (окрім своєї) і встановив диктатуру. Ця диктатура загальмувала розвиток і призвела до моральної деградації та глибокої економічної кризи, з якої після розпаду СРСР вони все ще ніяк не спроможуться вийти. Отже Ви, російський генерале, належали не до армії-визволительки, а до армії-окупантки, і пишатися тут зовсім нічим.
[23] Кондратьев В. Оплачено кровью // Родина, 1991. - № 6–7. — С. 7.
[24] Энциклопедия военного искусства. — Минск: Литература, 1997. — С. 203.