Выбрать главу

«ЖУКОВ-ПОЛКОВОДЕЦЬ»

В «Энциклопедии военного искусства» описано епізод 1939 року: «На початку серпня 1939 року Г. Жуков поїхав на Далекий Схід захищати від 6-ої японської армії монгольський кордон. Разом із ним з Москви приїхала група слухачів військових академій — офіцерський резерв. Жуков знімав тих, хто, на його думку, не відповідав займаній посаді, і розстрілював. На звільнене місце ставив людину з резерву, яка в разі найменшого промаху, як і його попередник, діставала кулю в потилицю». [29]

«Жуков не был мелочным. Он не любил наказаний типа выговор или строгий выговор. Жуковское наказание — расстрел. Без формальностей… Генерал-майор П.Г.Григоренко описал один случай из многих… Отстранен командир стрелкового полка, из резерва Жуков вызывает молодого офицера, приказывает ехать в полк и принять его под командование. Вечер. По приказу Жукова все радиостанции молчат. В степи ни звука, ни огонька — маскировка. Ориентиров никаких. Пала ночь. Всю ночь офицер рыскал по степи, искал полк. Если кого встретишь в темноте, то на вопрос не ответит: никому не положено знать лишнего, а если кто и знает, проявит бдительность: болтни слово — расстреляют. До утра офицер так и не нашел свой полк. А утром Жуков назначил на полк следующего кандидата. А тому, который полк найти не сумел, — расстрел». [30]

Жодного людського підходу до людей, жодного поцінування людської особи!

Доктор історичних наук Андрій Мерцалов у згадуваному журналі «Родина» пише: «После Сталина Жуков был вторым лицом в военном руководстве СССР… Не только Сталину, но и Жукову были свойственны порочный принцип «любой ценой», грубость и самодурство». [31]

Генерал-лейтенант М. Павленко про вину Жукова так пише: «В ходе летне-осенней кампании 1941 года потерпели поражение более 300 наших дивизий, насчитывавших в своем составе свыше 5 млн. человек. Около 1/3 этих дивизий потерпели поражение в первые три недели войны», а начальником Генерального штабу, як Ви знаєте, був Жуков.

Військова доктрина Жукова полягала в тому, що після артпідготовки в атаку кидали, піхоту, яка мала прорвати оборону, а далі в прорив ішли танки. Тобто шлях танкам прокладали тілами солдатів. Використання цієї тактики, яку засуджували всі воєнні начальники зі здоровим глуздом, призвело до того, що на одного вбитого німця припадало 8-10 вбитих радянських воїнів.

Жуков з наближенням німців до Москви пропонував її задати, і не здали її тільки з волі Сталіна.

Командуючи обороною Москви восени 1941 року, Жуков наказав кинути у німецький прорив 179 тисяч «ополченцев» — учителів, інженерів, учених, щойно вивезених під конвоєм з України. Саме тут стався випадок, що шокував увесь світ: одна гвинтівка і один комплект набоїв на п'ять осіб і одна граната на трьох. У тому «бою» загинув Ю. Кондратюк, який розробив програму польоту на Місяць, здійснену згодом США. Це ж не що інше як геноцид української нації!

19 грудня 1941 року Жуков послав проти танків три кавалерійські дивізії, набрані з селян Кубані і України. Весь корпус було знищено за кілька годин.

Кавалерію проти танків — о, це треба бути військовим генієм!

Навесні 1944 року під час Корсунь-Шевченківської операції Жуков наказав кинути на штурм добре підготовленої німецької оборони війська, щойно доукомплектовані чоловіками від, 15 до 55 років, зігнаними з навколишніх українських сіл. Кулями в спину заград-загони гнали цих ненавчених українців в одну атаку за другою. Впродовж 24 днів цього злочинного кровопускання було знищено 770 тис. людей, переважно — українців.

І це хіба не геноцид українців?!

І Ви, генерале Іщенко, такий спосіб воювання Жукова називаєте воєнним талантом? Невже ж Ви, українець, так низько цінуєте людське життя?! Тож виникає питання, чи й Ви, генерал-лейтенанте, так «талановито» легковажили життям Ваших підлеглих!

Ось слова «Энциклопедии воєнного искусства», що яскраво показують дикунське означення «в ніщо» вартості самого людського життя: «Чаще всего по приказу Жукова войска в лоб атаковали укрепления противника, как это случилось, например, при взятии Зееловских высот, расстояние от которых до Берлина в результате наступления вверенных маршалу частей можно измерять не километрами и метрами, а количеством трупов советских солдат…

Жуков погнал через минные поля пехоту, экономя время на разминировании. Причем, он не только не стыдился своей жестокости, но даже похвастался ею перед союзниками, приведя Эйзенхауера в состояние, близкое к шоку. Даже через много лет в своих мемуарах американский генерал с возмущением писал: «Мне даже трудно представить, что могло бы произойти в нашей армии с генералом, если бы ему пришло в голову отдать подобный приказ». Зато мы можем не просто представить, но и доподлинно знаем, что произошло с Георгием Жуковым: он получил третью звезду героя». [32]

вернуться

[29] Энциклопедия военного искусства. — Минск: Литература, 1997. — С. 199.

вернуться

[30] Суворов В. День "М". — Черкассы: Инглес, 1994. — С. 225.

вернуться

[31] Мерцалов А. Под гипнозом сильной личности//Родина, 1991. - № 6–7.-С. 115.

вернуться

[32] Энциклопедия военного искусства. — Минск: Литература, 1997. — С. 208–209.