Юнаки зайняли місця штурмана та пілота і схвильовано переглянулись. Очі космонавтів були наповнені сльозами. Ікс прошепотів:
— Невже ми побачимо Землю… рідну планету?
— Що значить невже? — озвався дзвінким голосом УР. — У нас є корабель. Є паливо. Є розрахунки маршруту. Згідно теорії ймовірності…
Юнаки щасливо засміялися, вдячно поглянули на УРа і, не дослухавши його до кінця, ввімкнули систему старту корабля…
IX
Всесвітній зв’язок передавав по всій Землі:
— Люди Землі! Велике щастя! Зореліт “Серце”, який ми вважали загиблим, повертається із запізненням на десять років. Він опускається на космодром у Памірі, звідки й стартував двадцять чотири роки тому. Отже, космонавти живі. Готуйтеся зустрічати героїчних синів і дочок планети, люди Землі!..
Голова Космічної Ради і десятки вчених вилетіли швидкісними повітряними лімузинами до Паміру. Коли вони прибули на космодром, зореліт “Серце” — потемнілий, із вм’ятинами на корпусі — вже приземлився посередині гігантського майдану.
Схвильовані вчені ждали. В основі корабля відчинився люк. Звідти вийшло двоє людей. Потім з’явилася якась невисока, чотирикутна постать. Вчені здивовано перезирнулися.
— Що таке? — запитав Голова Ради. — Їх лише два. І ще якась дивна істота. Може, це — представник іншої планети?
— То не істота! — раптом скрикнув один з інженерів космодрому. — То Універсальний Робот — УР. Тільки раніше він був непорушний, а тепер пересувається сам.
Вражені вчені кинулися назустріч космонавтам. Наблизившись до них, вони зупинилися, зовсім спантеличені. Перед ними стояли, ніяково і привітно посміхаючись, два незнайомі юнаки.
— Хто ви? Де командир корабля Полум’яний? — запитав Голова.
— Екіпаж помер, — озвався УР. — Це — діти капітана і Марії.
— Я Ікс, — промовив один юнак.
— Я Ігрек, — озвався другий. І скромно додав: — Завдання Космічної Ради планети Земля виконано…
X
Ікс та Ігрек стрімголов бігли по коридору інституту біології. Вони забули про все. Краса Землі, велич океанів, чудеса людського генія, урочисті зустрічі з людьми— все це блідло перед наступною зустріччю з батьками. Після багатомісячної боротьби з наслідками радіації вченим з інституту біології удалося воскресити всіх космонавтів. І тепер, сьогодні, юнаки побачать Сергія Полум’яного — свого батька, і Марію — матір, чиє серце незримо супроводжувало їх у титанічному польоті серед зірок.
УР хутко котився по коридору слідом за юнаками, бурмотів:
— Як завжди, вони не вміють доцільно витрачати свою енергію.
Та Ікс і Ігрек не звертали уваги на його слова. Вони рвучко відчинили двері в палату. Там, на ліжках, лежало двоє — жінка і чоловік. Біля них стояв і хитро посміхався молодий кароокий лікар. Він поглянув на хворих, сказав:
— Ну, приймайте гостей, розбирайтеся самі…
І вийшов.
Марія затремтіла, поблідла, підвелася з ліжка. Вона з мукою і надією дивилася на незнайомі і рідні до болю обличчя юнаків і нічого не могла збагнути.
— Що це? Хто ви?.. — прошепотів Сергій Полум’яний.
— Ми — ваші сини, — несміливо промовив Ікс, а Ігрек прошепотів:
— Мамочко… Татку…
Четверо кинулися один до одного, завмерли в обіймах. Смерть не могла роз’єднати їх. Через провалля космосу, через зоряні хащі, через мільйони перепон, через темряву небуття гаряча любов сердець знову з’єднала їх у пориві великого щастя.
Марія дивилася на сяючі очі синів, цілувала їх, плакала і без упину запитувала:
— Як же так? Чому ми живі? А хто вас урятував?
І сини відповіли їй:
— Ось поглянь. Він теж прийшов. Це — наша нянька. Якби не він — ми б не зустрілися ніколи…
Марія поглянула і щасливо засміялася. Біля дверей стояв УР. Він автоматично заявив:
— Капітан рухається. Марія також. Їхня система відновлена. Можна знову летіти в космос. УР готовий.
— Друже мій, — ніжно сказала Марія. — Значить, ти все зробив. Ти виконав моє прохання. Від усього серця дякую тобі, чудесний, любий Урчику…
УР задоволено мовчав, блимаючи червоними вогниками очей.
