Здавалось, ніби землянин щойно відірвався від того лона. Не дуже високий і не дуже худий, швидше — в тілі. Темне, ледь хвилясте волосся, чепурні вусики, чисто вимита шкіра. Вбраний у стильний одяг з пластику, свіжий і акуратний.
Убрання Сенкова було марсіанського виробництва, добротне й охайне, але геть старомодне. Він мав порізане зморшками суворе обличчя і сиве, аж біле, волосся, а коли говорив, борлак йому злегка посіпувався.
Землянина звали Майрон Дигбі. Він був член Генеральної Асамблеї Землі. Сенков був комісар Марса.
— Для нас це відчутний удар, — мовив Сенков.
— Як і для більшості з нас, комісаре.
— Гм, щось я не зовсім розумію. Я, звісно, не прагну вдавати, ніби розуміюсь на земних справах тільки через те, що народився там. На Марсі жити тяжко, і ви мусите це зрозуміти. Значний простір на кораблі займає вода, харчі й сировина, що забезпечує нам фізичне існування. Для книжок і нових кінофільмів місця практично не лишається. Навіть відеопрограми до нас не доходять, хіба що в період Місячного протистояння. Але й тоді мало хто має час їх дивитись. Ми щотижня отримуємо звіт від агентства «Міжпланетна преса», хоч у мене, як правило, немає часу уважно його проглянути. Називайте нас провінціалами — хай так, — однак за подібних обставин ми лише безпорадно перезираємося.
— Ви хочете сказати, — обачно почав Дигбі, — що на Марсі ніхто не чув про кампанію Хільдера по боротьбі з марнотратством?
— Ну, не зовсім так… Є тут один молодий утильник, син мого покійного друга — у космосі загинув. — Сенков пошкріб за вухом, добираючи слова. — Так от, цей хлопчина захопився дослідженням історії Землі та її проблемами і щоразу, виходячи в рейс, ловив відеопередачі, тож і почув того Хільдера, наскільки я зрозумів, його першу промову. Хлопчина прийшов до мене й усе розповів. І хоч я його всерйоз не сприйняв, проте якийсь час таки стежив за фільмами «Міжпланетної Преси», але про Хільдера вже майже не згадувалось, за винятком поодиноких випадків, що виставляли його якимось диваком.
— Так, комісаре, усе це спершу дійсно скидалося на жарт.
Сенков простяг у бік столу свої довжелезні ноги і заклав одна на одну.
— Та воно й тепер більше на жарт схоже, -мовив він. — Чим він мотивує? Ну, використовуємо ми воду. А цифри? Він не поцікавився ними? Ось вони, всі у мене — попросив, щоб приготували перед вашою комісією. Земля, як бачимо, має чотириста мільйонів кубічних миль води в океанах. А кожна кубічна миля важить чотири з половиною мільярди тонн. Це немало. Дещо з цієї маси ми таки втрачаємо в космічних польотах. Однак більша частина води викидається в межах земного гравітаційного поля, тобто вона практично повертається назад в океани. Хільдер цього не враховує, заявляючи, що на кожен політ витрачається мільйон тонн води. Явна брехня! І до ста тисяч не дотягне.
Тепер, припустімо, щороку нам випадає здійснювати п’ятдесят тисяч польотів, чого, звісно, не буває, — й півтори тисячі не назбирається. Та хай буде п’ятдесят тисяч. Допускаю, що з часом їхня кількість зросте. Тоді у космос щороку викидатиметься кубічна миля води. А це означає, що через мільйон років Земля не втратить і відсотка своїх водних запасів.
Дигбі розвів руками:
— Комісаре, «Міжпланетні сплави» у своїй кампанії проти Хільдера керувались подібними цифрами. Але хіба перебореш могутню емоційну силу холодними розрахунками! Цей Хільдер ще й словечко яке пустив у хід — «марнотратники»! Поступово він надав йому ще й кримінального відтінку: банда захланних негідників, що живе сьогоднішнім днем, грабує Землю задля власної користі! Урядові він закинув, що кожний другий там саме такий. Асамблею звинуватив у тому, що вона їм підкоряється, а пресі докоряє, що та їм прислуговує. На жаль, для простих людей усе це не виглядає безглуздим. Надто добре вони знають, що може зробити з земними ресурсами людська жадоба. Вони знають, наприклад, що сталося з нафтою в Смутні Часи і як було знищено орний шар грунту.
Під час засухи, фермер і не подумає, що кількість води, витрачена в космічних польотах, це краплина проти її загальних запасів. Хільдер знайшов йому винуватця — найсолодшу втіху для потерпілого. І той не відмовиться від неї заради якихось там цифр.
— Оцього я, власне, й не второпаю, — сказав Сенков. — Мабуть, через те, що я не обізнаний з багатьма нюансами. Але хіба Землю населяють самі лише спраглі фермери? Наскільки я зрозумів з усіх тих звітів, у Хільдера не так уже й багато прибічників. З якого це дива кілька фермерів і якісь схиблені авантюристи мають указувати Землі, що робити?