— Летить, наче комета в перигелії! — загорлав Ріос. — Ці кляті наземники навмисне так скидають контейнери. Бодай їм!…
Кленучи їх у безсилій злобі, він почав розганяти корабель, аж поки гідравлічна прокладка його крісла не осіла під ним на цілий фут, а Лонг уже насилу втримувався за поручні.
— Тихіше! — запротестував він. Але Ріос не зводив очей з імпульсів.
— Не подобається — сидіть на Марсі!
Струмені пари приглушено гули.
Тут заговорило радіо. Лонг примудрився нахилитись — наче протиснувся крізь густу чорну патоку — і ввімкнув екран. На ньому з’явився розлючений Свенсон.
— Куди це ви претеся, трясця вашій матері! — гарикнув він. — Через десять секунд ви будете в моєму секторі.
— Я женуся за контейнером, — відповів Ріос.
— У моєму секторі?!
— Він з’явився в моєму, а ти його не дістанеш. Вимкніть радіо, Теде.
Корабель із шаленим ревом, який чув лише екіпаж, розтинав космічний простір. Тоді Ріос, не зменшуючи швидкості, вимкнув двигуни, і Лонга шарпонуло вперед.
Від раптової тиші вуха позакладало ще більше, ніж від того шуму, що передував їй.
— Так, — сказав Ріос, — давайте телескоп. Обидва припали до окулярів. Тепер було чітко видно зрізаний конус, який, спроквола обертаючись, рухався серед зірок.
— Першокласний контейнер, — задоволене відзначив Ріос. «Справжній велетень, — подумав він, — і нам з того чималий шмат перепаде».
— На локаторі ще один імпульс, — озвався Лонг. — Либонь, Свенсон погнався за нами. Ріос мигцем глянув на екран.
— Не наздожене.
Розміри контейнера чимдалі збільшувались, аж поки заповнили весь екран. Руки Ріоса лежали напоготові на пульті керування гарпуном.
Вивіривши двічі з мікроскопічною точністю кут, він викинув трос на задану довжину, а тоді, налігши з розгону на важіль, вимкнув механізм розщеплення.
Якусь мить усе залишалось без змін. Та ось на екрані з’явився механічний трос, який, наче кобра, що от-от запустить жало, поповз до контейнера. Він торкнувся його, але не зачепився, а то б умить розірвався, мов павутина. Момент обертання контейнера сягав тисяч тонн, а трос мав лише створювати магнітне поле, яке гальмувало контейнер. Вискочив ще один трос, за ним другий, третій…
Ріос посилав їх, анітрохи не замислюючись над витратою енергії.
— Він буде моїм! Моїм! Присягаюсь Марсом! Ріос зупинився аж тоді, коли між кораблем і контейнером простяглеся зо два десятки сталевих тросів. Ротаційна енергія контейнера перетворилася під час гальмування на теплову й сягнула такого рівня, що її випромінювання уловлювали навіть прилади космольота.
— Може, тавро поставлю я? — спитав Лонг.
— Як хочете. Вахта моя, так що…
— Я залюбки.
Лонг вліз у скафандр і ступив у вихідну камеру. Він був новачок і добре пам’ятав, скільки разів побував у відкритому космосі. Оце вже вп’яте.
Вчепившись за найближчий трос і перебираючи по ньому руками, Лонг став просуватися до контейнера, відчуваючи крізь металеві рукавички, як вібрує трос.
На гладенькому металі контейнера він випалив їхній серійний номер. У порожнечі космосу сталь нічим було окислити. Топлячись, вона випаровувалась, а потім конденсувалась у кількох футах від випромінювача, осідаючи тьмяною сірою плівкою на поверхню контейнера.
Лонг повернувся до корабля.
Він скинув шолом, який у приміщенні відразу вкрився білуватою плівкою інею.
Перше, що він почув, був спотворений від люті голос Свенсона, що долинав з радіорубки:
— …негайно до комісара! Дідько б вас ухопив! Є якісь правила чи ні?!
Ріос відкинувся в кріслі, анітрохи не бентежачись.
— Слухай, адже він був у моєму секторі, просто я його запізно помітив, от і довелося заскочити у твій. Якби ти за ним погнався, то врізався б у Марс. Ото й усього… Ви вже повернулися, Лонгу?
І вимкнув зв’язок.
Сигнальна лампочка гнівно заблимала, але він не звертав уваги.
— Що, збирається скаржитися комісарові? — спитав Лонг.
— Де там! Просто завівся, щоб нудьгу розвіяти. Навіщо йому вся та морока, коли він чудово розуміє, що контейнер наш. До речі, як вам наша здобич?
— Нічого.
— Нічого! Та вона шикарна! Тримайтеся, зараз я розверну його.
Бокові сопла випорснули струмінь пари, і корабель почав повільно обертатися довкола контейнера. Той рушив за ним, і вже за півгодини вони кружляли в космічній порожнечі, наче гігантський скривлений кинджал.