Тож доведеться використовувати ASCII. Так комп’ютери розрізняють символи. Кожен символ має числове значення від 0 до 255. Значення від 0 до 255 виражаються двома шістнадцятковими знаками. Передаючи мені пари шістнадцяткових знаків, вони можуть виразити будь-які символи, включаючи цифри, пунктуацію і так далі.
Звідки я знатиму, які значення означають які символи? Ноутбук Йогансен – просто колодязь інформації. Я знав, що в неї десь мусить бути таблиця ASCII. у всіх комп’ютерних ботанів є така.
Тож я зроблю картки з цифрами від 0 до 9 і буквами від A до F. Так навколо камери залишиться 16 карток і одна з питанням. Сімнадцять карток – значить, 21 градус на кожну. Так набагато легше.
Пора братися до роботи!
Передавайте в ASCII. Від 0 до F з кроком 21 градус. Слідкуватиму за камерою з 11:00 за моїм часом. Коли закінчите передавати, поверніться в це положення. Чекайте 20 хвилин після закінчення і робіть знімок (щоб я встиг написати й вивісити відповідь). Повторюйте процес на початку кожної години.
С…Т…А…Н…
Здоров’я в порядку. Всі системи Дому працюють. Їм 3/4 порції. Успішно вирощую врожай на культивованому ґрунті в Домі. Наголошую: в ситуації вини екіпажу «Ареса-3» немає. не пощастило.
Я…К…В…И…Ж…И...В
Проштрикнуло шматком антени. Втратив тяму від розгерметизації. Впав на живіт, кров закрила дірку. Отямився, коли екіпаж відлетів. Комп’ютер біонагляду розбило. Екіпаж мав підстави вважати мене мертвим. Вони не винні.
В…Р…О…Ж…А…Й…?
Довго розповідати. Екстремальна ботаніка. Маю 126 кв. м землі під картоплею. Це збільшить запас їжі, але до «Ареса-4» не вистачить. Переробив марсохід для далеких подорожей, планую їхати до «Ареса-4».
М…И…Б…А…Ч…И…Л…И…—…С…У…П…У…Т…Н…И…К
Уряд слідкує за мною через супутник? Де мій капелюх із фольги? Також потрібна система для швидшого спілкування. Читання букварика забирає цілий день. Є ідеї?
В…И…Н…Е…С…И…С…Д…Ж…Р…Н…Р
«Соджорнер» на вулиці, за метр на північ від станції. Якщо можете ним керувати, напишу шістнадцяткові символи на коліщатах, зможете передавати шість байтів за раз.
С…Д…Ж…Р…Н…Р…Н…Е…В…І…Д…П…О…В…І…Д
Чорт. Є інші думки? Треба спілкуватися швидше.
П…Р…А…Ц…Ю…Є…М…О
Земля вже сідає. Продовжимо о 08:00 за моїм часом завтра. Передайте родині, що я живий-здоровий. Привіт екіпажу. Перекажіть командирові Льюїс, що її диско – барахло.
•••
Венкат кілька разів блимнув затьмареними очима, поки намагався розібрати папери на своєму столі. Його тимчасове робоче місце в ЛРР було всього-на-всього складаним столиком під стіною кімнати для відпочинку. Люди весь час приходили сюди по закуски, але була й перевага – кавоварка під рукою.
– Пробачте, – сказав чоловік, наближаючись до столика.
– Так, дієтична кола закінчилася. Ні, не знаю, коли привезуть ще.
– По правді, я прийшов поговорити з вами, докторе Капур.
– Га? – сказав Венкат, підводячи погляд. Він похитав головою, – Перепрошую, я не спав усю ніч. – Він ковтнув кави. – А ви хто?
– Джек Тревор, – сказав худорлявий блідий молодик, що стояв перед Венкатом. – Я працюю в розробці програмного забезпечення.
– Чим можу допомогти?
– У нас є ідея для спілкування.
– Я уважно слухаю.
– Ми переглядали старе ПЗ «Пасфайндера». у нас є дублюючі комп’ютери для тестування. Ті самі, які вони використовували для визначення проблеми, що мало не зірвала ту місію. Там дійсно цікава історія; виявилося, що до системи потокового управління «Соджорнером» закладено інверсію пріоритетів…
– Зосередься на головному, Джеку, – урвав його Венкат.
– Гаразд. Ну, річ у тому, що для «Пасфайндера» передбачили процес оновлення операційної системи. Тож можна замінити ПЗ як нам заманеться.
– І чим це допоможе?
– На «Пасфайндері» дві комунікаційні системи. Одна для зв’язку з нами, друга – для «Соджорнера». Можна зробити так, щоб друга система працювала на частоті марсоходів «Ареса-3». І можна зробити її схожою на сигнал від радіомаяка Дому.
– Можна зробити так, щоб «Пасфайндер» передавав на марсохід?
– Це єдиний шлях. Радіо в Домі знищене, але на марсоході залишилось обладнання для зв’язку з Домом і другим марсоходом. Проблема в тому, що для введення нової системи в дію, треба змінити ПЗ на обох кінцях. Ми можемо звідси оновити ПЗ «Пасфайндера», але не марсохода.
– Тобто, – сказав Венкат, – ви можете змусити «Пасфайндер» звернутися до марсохода, але не можете змусити марсохід слухати чи відповідати.
– Саме так. в ідеальному випадку хотілося б, щоб текст виводився на екран марсохода, а нам надходило те, що друкував би Вотні. Для цього треба оновити ПЗ марсохода.
Венкат зітхнув.
– Який сенс це обговорювати, якщо ми не можемо оновити те ПЗ?
Джек продовжив розповідати, широко посміхаючись.
– Ми не можемо підлатати ПЗ, але Вотні зможе! Ми надішлемо рядки коду, а він сам введе оновлення в марсохід.
– Скільки там тих рядків?
– Зараз хлопці працюють над кодом. Файл оновлення буде десь 20 мегабайт, не менше. Ми можемо надсилати Вотні десь один байт кожні чотири секунди з нинішнім буквариком. на це знадобиться три роки безперервної передачі, щоб передати файл. Очевидно, що це не підходить.
– Але ти прийшов до мене, бо маєш рішення, так? – тицьнув навмання Венкат, стримуючи бажання закричати.
– Аякже! – засяяв Джек. – Розробники ПЗ можуть бути дуже в’юнкими покидьками, коли доходить до керування даними.
– Просвіти мене, – сказав Венкат.
– Ось найдотепніша частина, – змовницьки повів Джек. – Марсохід наразі розбирає сигнал на байти, а тоді розпізнає особливу послідовність, яку надсилає Дім. Таким чином, природні радіохвилі не порушать наведення. Якщо байти не в тому порядку, то марсохід їх пропустить повз вуха.
– Гаразд, і що з того?
– Це значить, що є місце в пам’яті марсохода, де він зберігає байти, які потрібно розібрати. Можна вставити туди кілька рядків коду, всього двадцять команд, щоб він записав байти у файл, не аналізуючи їх.
– Звучить непогано… – промовив Венкат.
– Так і є! – захоплено сказав Джек. – Спочатку оновлюємо «Пасфайндер», щоб він зміг звернутися до марсохода. Тоді кажемо Вотні, як саме зламати ПЗ марсохода, щоб додати ті двадцять команд. Тоді «Пасфайндер» передає нове ПЗ марсохода. Марсохід записує байти у файл. Нарешті, Вотні запускає файл як виконуваний, і марсохід сам себе оновлює!
Венкат насупився, силкуючись ухопити набагато більше інформації, ніж його позбавлений сну мозок погоджувався прийняти.
– Гм, – сказав Джек. – Щось ви не радієте й не танцюєте.
– То нам лиш треба надіслати Вотні ті двадцять команд? – спитав Венкат.
– Їх, і як редагувати файли. І куди вставити інструкції в ті файли.
– Отак просто?
– Отак просто!
Венкат хвилинку помовчав.
– Джеку, я куплю усій вашій команді сувенірів «Зоряного шляху» з підписами.
– Я більше люблю «Зоряні війни», – сказав той, розвертаючись до дверей. – Звісно, першу трилогію.
– Аякже, – сказав Венкат.
Коли Джек виходив з кімнати, до Венката наблизилася якась жінка.
– Так? – спитав Венкат.
– Ніде не видно дієтичної коли, вона що, скінчилася?
– Так, – сказав Венкат. – не знаю, коли привезуть ще.
– Дякую, – сказала вона.
В ту мить, коли він хотів повернутися до роботи, задзвонив його телефон. Він застогнав до стелі і підхопив його зі столу.
– Алло? – сказав він настільки бадьоро, наскільки міг.
– Мені потрібен знімок Вотні.
– Привіт, Енні. Я теж радий тебе чути. Як там справи в Г’юстоні?
– Досить цього лайна, Венкате. Мені потрібен знімок.
– Це не так просто, – пояснив Венкат.
– Ви розмовляєте з ним через тридовбану камеру. Наскільки це може бути непросто?