– Ми передаємо повідомлення по буквах, чекаємо двадцять хвилин, а тоді робимо знімок. Вотні на той час вже знову в Домі.
– То скажіть йому бути надворі, коли ви робитимете наступний, – вимагала Енні.
– Ми можемо передавати лиш одне повідомлення на годину і лиш тоді, коли Ацидалійська рівнина розвернута до Землі, – сказав Венкат. – Ми не збираємось витрачати повідомлення, щоб наказати йому позувати. Крім того, він буде в скафандрі. Обличчя не буде видно.
– Мені потрібно бодай що-небудь, Венкате, – сказала Енні. – Ви балакаєте з ним вже двадцять чотири години, і ЗМІ ледь не всираються. Їм потрібна фотографія для статті. Вона буде в усіх новинах по всьому світу.
– Є достатньо знімків його записок. Нехай використають їх.
– Цього не досить, – сказала Енні. – Вони лізуть за ними мені в горло. І в дупу теж. з обидвох напрямків, Венкате! Вони зустрінуться посередині!
– Доведеться почекати кілька днів. Ми збираємося зв’язати «Пасфайндер» з комп’ютером марсохода…
– Кілька днів?! – Енні задихнулася. – Та люди тільки про це зараз і думають. По всьому світу. Це найгучніша подія з часів «Аполлона-13». Дай мені той розпередраний знімок!
Венкат зітхнув.
– Я спробую дістати його завтра.
– Чудово! – сказала вона. – не можу дочекатися.
ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 98
Мені доведеться слідкувати за камерою, коли вони передають свої букви. Це півбайта за раз. Тож я отримую пару знаків, а тоді підглядаю до шпаргалки з ASCII, яку підготував. Так я отримую одну букву.
Не хотілося б забувати передані букви, тому я вишкрябую їх на ґрунті стрижнем антени. Процес визначення, що це за буква, і написання її на піску займає кілька секунд. Іноді, коли я знову повертаюся до камери, то виявляється, що я пропустив знак. Зазвичай я можу здогадатися, що то було, з контексту, але іноді я просто пропускаю букву.
Сьогодні я прокинувся на кілька годин раніше, ніж мав би. Як різдвяного ранку! Я насилу дочекався восьмої, щоб почати. Я поснідав, провів кілька непотрібних перевірок різних систем Дому і почитав трохи про Пуаро. Нарешті час настав!
МОЖЗЛАМТКОМПМАРСХЩБЗВЯЗПФДРПРИГТДОВГПОВІД
Ого. Витратив хвилинку. «Можемо зламати комп’ютер марсохода, щоб зв’язатися з «Пасфайндером». Приготуйся до довгого повідомлення».
Довелося трохи посушити голову, щоб розібрати. Але новини чудові! Якщо вдасться таке утнути, то нас обмежуватиме тільки час на передачу сигналу! Я прикріпив записку зі словом «Зрозумів».
Я не знав, що там за «довге повідомлення», але вирішив, що треба підготуватися. Я вийшов за п’ятнадцять хвилин до початку години й розрівняв діляночку поверхні. Я розшукав найдовший стрижень від антени, який мав, щоб можна було дотягтися до дальшого краю рівної ділянки, не наступаючи на неї.
Тоді я завмер. Я чекав.
Точно на початку години прийшло повідомлення.
ЗАПУСhexiditНАКОМПМАРСХ,ВІДКФЙЛ-/usr/lib/habcomm.so-ПРОКРУТДОІНДКСЗЛІВ:2AAE5,ЗАМІН141БЙТТАМИ,ЩОВНАСТПОВД,СТІЙПЕРДКАМРПДЧАСЗНІМКЗА20ХВПІСЛЦЬГОПОВД
Господи Ісусе. Гаразд…
Хочуть, щоб я запустив «hexedit» на комп’ютері марсохода, тоді відкрив файл /usr/lib/habcomm.so, прокрутив до індексу 2AAE5 десь ізліва, тоді замінив рядки тією 141-байтною послідовністю, яку NASA пришле в наступному повідомленні. Наче зрозуміло.
Також, невідомо для чого, вони просять мене залишитися надворі під час зйомки. Навіщо? Скафандр закриває усі частини мого тіла. Навіть скло шолому відбиває майже усе світло. Але якщо хочуть, то нехай.
Я зайшов усередину і переписав повідомлення, щоб не нічого не забути. Тоді я написав коротку записку і знову вийшов. Зазвичай я закріпляв записку і повертався до Дому, але цього разу мені треба постовбирчити тут до знімку.
Я показав великого пальця і свою записку з написом «Егеееей!»
Це серіали сімдесятих винні.
•••
– Я просила знімок, а у відповідь отримала якийсь комікс? – накинулася Енні на Венката.
– Ти отримала фото, досить скиглити, – сказав він, тримаючи телефон плечем. Він приділяв більше уваги діаграмам, що лежали перед ним, аніж розмові.
– «Егеееей!» – передражнила Енні. – Навіщо він це зробив?
– Ти колись зустрічалася з Марком Вотні особисто?
– Добре, добре, – сказала Енні. – Але я хочу фото з його обличчям якнайшвидше.
– Не можна.
– Чому?
– Бо коли він зніме шолом, то помре. Енні, мені треба йти, прийшов програміст ЛРР, має щось термінове. Бувай!
– Але… – почала казати Енні, але він закінчив розмову.
Джек, що стояв у дверях, сказав:
– Це не терміново.
– Еге ж, – сказав Венкат. – Чи можу бути корисним?
– Ми тут подумали, – почав Джек. – із цим зламом марсохода, певно, доведеться трохи поморочитися. Можливо, знадобиться обмінятися з Вотні кількома повідомленнями.
– То нічого, – сказав Венкат. – не поспішайте, робіть усе як треба.
– Ми могли б упоратися швидше, якби час передачі сигналу був меншим, – сказав Джек.
Венкат спантеличено на нього подивився.
– Маєте план, як стягнути Марс і Землю ближче одне до одного?
– Землю можна не чіпати, – сказав Джек. – «Гермес» тепер за сімдесят три мільйони кілометрів від Марса. Це всього чотири світлові хвилини. Бет Йогансен – чудовий програміст. Вона може направляти Маркові дії.
– Не обговорюється, – сказав Венкат.
– Вона ж сисадмін місії, – наполягав Джек. – Це її рідна галузь.
– Не можна, Джеку. Екіпаж і досі нічого не знає.
– Та що з вами таке? Чому ви їм не скажете?
– Я відповідаю не тільки за Вотні, – сказав Венкат. – у мене ще п’ять астронавтів у далекому космосі, і їм треба зосередитись на своєму польоті. Ніхто про це не замислюється, але статистично вони зараз у більшій небезпеці, ніж Вотні. Він на планеті. А вони в космосі.
Джек знизав плечима.
– Гаразд, зробимо все повільно.
ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 98 (2)
Ніколи не розшифровували 141 випадковий байт, по півбайта за раз?
Це нудно. І складно, коли немає ручки.
До цього я просто вишкрябував літери в піску. Але цього разу мені треба було переписати символи на щось переносне. Першою моєю думкою стало: «Візьми ноутбук!»
У кожного члена екіпажу був свій ноутбук. Тож я маю до своїх послуг одразу шість. Точніше, я мав шість. Тепер я маю п’ять. Я думав, що нічого з ним на вулиці не станеться. Це ж електроніка, правильно? За короткий час вона не охолоне, і кисень їй ні до чого.
Він здох миттєво. Екран почорнів, коли я ще зі шлюзу не вийшов. Виявляється, що якщо екран «рідкокристалічний», то в ньому там якась рідина. Я так думаю, що вона або замерзла, або википіла. Треба залишити відгук на сайті споживачів. «Виніс на поверхню Марса – він зламався. 0/10».
Тому я використав фотокамеру. у мене їх багато, і вони спеціально призначені для роботи на Марсі. Я записав байти на піску, зробив кілька знімків, а розшифровував їх уже в Домі.
Вже ніч, тож більше повідомлень не буде. Завтра я введу це в комп’ютер марсохода, а далі слово за ботанами з ЛРР.
•••
У тимчасовому центрі управління «Пасфайндером» стояв помітний запах. Система вентиляції не була розрахована на таку кількість людей, які проводили тут кожну хвилину, роблячи перерви лиш на сон і дуже турбуючись про власну гігієну.
– Підходь сюди, Джеку, – сказав Венкат. – Сьогодні ти посядеш місце одесну Тіма.
– Дякую, – сказав Джек, сідаючи на Венкатове місце поруч з Тімом. – Здоров, Тіме!
– Здоров, – сказав Тім.
– Як довго воно оновлюватиметься? – спитав Венкат.
– Усе має статися майже миттєво, – відповів Джек. – Вотні сьогодні вранці ввів код, і ми отримали підтвердження, що він спрацював. Ми без проблем оновили ОС «Пасфайндера». Ми переслали оновлення для марсохода, яке «Пасфайндер» йому передасть. Щойно Вотні його запустить і перезавантажиться, ми маємо отримати зв’язок.