– Час ми ще маємо, – сказала Льюїс. – Зосередьтеся на завданні. Ця ПКД присвячена хімічному аналізу. Фоґелю, ти хімік, тож ти й відповідаєш за те, що ми накопаємо.
– Ja, – сказав Фоґель. – Прошу, закопайтесь на тридцять сантиметрів і візьміть зразки ґрунту. Дуже важливо саме тридцять сантиметрів.
– Гаразд, – сказала Льюїс. – не відходьте від Дому більш, ніж на сто метрів, – додала вона.
– Угу, – сказав Фоґель.
– Так, мем, – сказав Мартінез.
Вони розділилися. Скафандри «Ареса» зазнали чимало змін з часів «Аполлона» і давали набагато більше свободи руху. Копати, нагинатися, складати зразки в торбинки – усе стало простим.
Трохи згодом Льюїс поцікавилася:
– Скільки зразків тобі треба?
– Давайте по сім кожен?
– Гаразд, – погодилася Льюїс. – в мене поки що чотири.
– В мене п’ять, – сказав Мартінез. – Звісно, ніхто й не чекав, що флот встигатиме за авіацією.
– Он якої ти заспівав? – спитала Льюїс.
– Співаю, що бачу, командире.
– Це Йогансен, – пролунав у радіо голос сисадміна. – Г’юстон погіршив прогноз по бурі до «сильної». Вона буде тут за п’ятнадцять хвилин.
– Повертаємося на базу, – сказала Льюїс.
•••
Дім хитався від ревучого вітру, і астронавти скупчилися посередині. Усі шестеро одягли польотні скафандри, на випадок, якщо довелося б добиратися до АПМ для аварійного злету. Йогансен слідкувала за ноутбуком, а решта слідкувала за нею.
– Швидкість вітру вже за сотню км/год, – сказала вона. – Пориви до ста двадцяти одного.
– Господи, хоч би нас так до чарівної країни Оз не занесло, – сказав Вотні. – А яка максимально припустима швидкість?
– За документами – півтори сотні км/год, – сказав Мартінез. – Сильніший вітер може перекинути АПМ.
– Є прогноз переміщення бурі? – спитала Льюїс.
– Ось її край, – сказала Йогансен, показуючи на екрані. – Перш ніж полегшає, стане гірше.
Покриття Дому ішло брижами під жорстоким натиском, а внутрішні опори гнулися й тремтіли від кожного пориву. Какофонія ставала щохвилини гучнішою.
– Гаразд, – сказала Льюїс. – Приготуватися до переривання місії. Усі йдемо до АПМ і сподіваємося на краще. Якщо вітер стане занадто сильним, злітаємо.
Покинувши Дім парами, вони згуртувалися навколо шлюзу №1. Вітер і пісок сікли їх, але вони могли встояти на ногах.
– Видимість практично нульова, – сказала Льюїс. – Якщо загубитеся, йдіть на сигнал телеметрії мого скафандра. на віддалі від Дому вітер сильніший, будьте готові.
Пробиваючись крізь стіну вітру, вони попленталися до АПМ, попереду Льюїс і Бек, позаду Вотні з Йогансен.
– Гей, – пихтів Вотні. – Може нам прив’язати АПМ? Щоб підстрахуватися від перекидання?
– Як? – видихнула Льюїс.
– Можна використати дроти від сонячної ферми замість розтяжок. – Він трохи відсапався, а тоді продовжив. – Марсоходи будуть якорями. Головне, міцно примотати дроти до…
Якісь летючі уламки вдарили Вотні, і він зник за вітром.
– Вотні! – вигукнула Йогансен.
– Що сталося? – спитала Льюїс.
– Його чимось ударило! – доповіла Йогансен.
– Вотні, доповідай, – сказала Льюїс.
Ніхто не відгукнувся.
– Вотні, доповідай, – повторила Льюїс.
І знов у відповідь вона почула тільки тишу.
– Його скафандр вимкнувся, – доповіла Йогансен. – Я не знаю, де він!
– Командир, – сказав Бек. – Перед втратою телеметрії було чутно сигнал про розгерметизацію!
– Трясця! – вигукнула Льюїс. – Йогансен, де ти його востаннє бачила?
– Він ішов прямо переді мною, а тоді зник, – сказала вона. Його віднесло на захід.
– Так, – сказала Льюїс. – Мартінезе, йди до АПМ і готуйся до запуску. Всі інші, йдемо на сигнал Йогансен.
– Докторе Бек, – сказав Фоґель, важко долаючи вітер, – як довго людина може вижити після розгерметизації?
– Менше хвилини, – сказав Бек, і його голос урвався.
– Нічого не бачу, – сказала Йогансен, коли екіпаж зібрався навколо неї.
– Шикуємося в шеренгу і йдемо на захід, – скомандувала Льюїс. – Дрібними кроками. Він, певно, лежить ниць; не наступіть на нього.
Вони важко пішли крізь хаос, тримаючись в полі зору одне одного.
Мартінез упав до шлюзу АПМ і допоміг йому побороти вітер і закритися. Щойно тиск нормалізувався, він швидко скинув скафандр. Залізши драбиною до відсіку екіпажу, він ковзнув у крісло пілота й запустив систему.
Однією рукою він тримав аварійний контрольний список дій, а іншою швидко клацав умикачами. Системи одна за одною переходили в режим готовності до польоту. Йому впали в око показники однієї з них.
– Командире, – передав він по радіо. – Кут нахилу АПМ – сім градусів. Він перекинеться за 12,3 градуса.
– Прийнято, – сказала Льюїс.
– Йогансен, – сказав Бек, дивлячись на наручний комп’ютер, – біонаглядач Вотні щось надіслав перед тим, як вимкнутися. у мене написано тільки «Пакет пошкоджений».
– У мене теж, – сказала Йогансен. – Передалося не повністю. Частки даних бракує і контрольна сума не сходиться. Дайте мені секунду.
– Командире, – сказав Мартінез. – Повідомлення з Г’юстона. Нас офіційно згорнули. Буря напевне стане занадто сильною.
– Прийнято, – сказала Льюїс.
– Вони надіслали повідомлення чотири з половиною хвилини тому. на основі зображень із супутників дев’ятихвилинної давності.
– Зрозуміло, – сказала Льюїс. – Продовжуй готуватися до старту.
– Прийнято, – сказав Мартінез.
– Беку, – сказала Йогансен. – Я відкрила вихідні дані. Простий текст: BP 0, PR 0, TP 36,2. Це усе, що є.
– Прийнято, – похмуро сказав Бек. – Кров’яний тиск нуль, пульс нуль, температура нормальна.
В ефірі на мить запала тиша. Вони продовжували просуватися вперед, долаючи піщану бурю, сподіваючись на чудо.
– Температура нормальна? – спитала Льюїс із ноткою надії в голосі.
– Має минути якийсь час, поки… – Бек затнувся. – Поки тіло охолоне.
– Командире, – сказав Мартінез. – Нахил вже 10,5 градуса, а пориви штовхають до 11.
– Прийнято, – сказала Льюїс. – Готовий до запуску?
– Підтверджую, – відповів Мартінез. – Можу злітати в будь-яку мить.
– Якщо він перехилиться, ти зможеш злетіти, поки він не впав остаточно?
– Гм, – сказав Мартінез, який не очікував такого питання. – Так, мем. Я перейду на ручне керування і дам повний газ. Тоді вирівняюся носом догори й повернусь до запрограмованого режиму злету.
– Прийнято, – сказала Льюїс. – Усім іти на сигнал скафандру Мартінеза. Проходьте шлюз і готуйтесь до старту.
– А ви, командире? – спитав Бек.
– Я ще трохи пошукаю. Ворушіться. Мартінезе, якщо апарат почне перекидатися, злітай.
– Ви справді думаєте, що я вас покину? – спитав Мартінез.
– Я тобі щойно наказала це зробити, – відповіла Льюїс. – Ви троє, рушайте на борт.
Вони неохоче підкорились наказові Льюїс і пішли до АПМ. Нещадний вітер примушував їх боротися за кожен крок.
Льюїс посунула вперед, не бачачи навіть власних ніг. Згадавши щось, вона потяглася за спину і витягла пару свердел для каміння. Вранці вона додала метрові свердла до свого обладнання, сподіваючись узяти кілька геологічних проб протягом дня. Тримаючи по одному в кожній руці, вона мацала ними поверхню перед собою.
Пройшовши двадцять метрів, вона розвернулася й пішла в протилежному напрямку. Виявилося, що іти по прямій неможливо. Їй не тільки бракувало візуальних орієнтирів, а й вітер постійно збивав з курсу. Самого тільки піску налітало стільки, що він заносив її по кісточки з кожним кроком. Вона бурчала щось і йшла далі.
Бек, Йогансен і Фоґель запхалися до шлюзу. Троє могли заходити до розрахованого на двох шлюзу тільки в аварійних випадках. Коли тиск вирівнявся, Льюїс викликала їх по радіо.